Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Остапчука Д.О., Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Стрілківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, треті особи: Старосамбірська державна нотаріальна контора, Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації, скасування рішення виконавчого комітету Стрілківської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на нерухоме майно

за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернулися до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6 з 27 січня 1989 року, а ОСОБА_4 з 1992 року проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 Старосамбірського району Львівської області, який відносився до робітничого двору і на підставі рішення Стрілківської сільської ради від 02 лютого 1995 року був зареєстрований на праві власності у рівних частках за батьком ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та бабою ОСОБА_8 Крім них у цьому будинку проживав їх син ОСОБА_9 та мати ОСОБА_3 - ОСОБА_10

01 грудня 1995 року цей будинок був повністю знищений вогнем. На той час баба ОСОБА_8 померла, а ОСОБА_7, як власник будинку отримав страховку і разом із дружиною ОСОБА_10 пішов на квартиру до сусідів, вони ж (позивачі) - залишилися проживати в однокімнатній господарській споруді, яку переобладнали під житло.

Навесні 1996 року між ними (позивачами) з одного боку та ОСОБА_7 і ОСОБА_10 з іншого боку була досягнута усна домовленість про спільне будівництво нового будинку на місці згорілого на дві сім'ї. До кінця 1996 року новий будинок був збудований і ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вселилися у свою частину, а інша частина будинку, яка за домовленістю належала їм (позивачам), через брак коштів не була закінчена і вони надалі проживали в однокімнатній господарській будівлі, до якої з часом добудували ще одну кімнату. Незважаючи на те, що вони з подружжям ОСОБА_11 та ОСОБА_10 проживали у різних будівлях, проте поділу не здійснювали, проживали спільною сім'єю, вели спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер, а вони і надалі проживали однією сім'єю із ОСОБА_10

Проте на початку 2013 року ОСОБА_12 - сестра ОСОБА_6 заявила, що вони у господарстві нічого не мають і відкрито почала чинити їм перешкоди у користуванні житловим будинком.

18 травня 2013 року довідалися, що на підставі рішення виконкому Стрілківської сільської ради від 24 липня 2002 року ОСОБА_7 28 жовтня 2004 року було видано свідоцтво про право власності на новозбудований житловий будинок АДРЕСА_1, який він 23 листопада 2004 року подарував ОСОБА_12

Враховуючи те, що ОСОБА_7 не був одноосібним власником будинку, що зводився за домовленістю для двох сімей, то рішення виконкому Стрілківської сільської ради від 24 липня 2002 року про оформлення за ним права власності на будинок є незаконним і підлягає скасуванню, а свідоцтво про право власності на будинок слід визнати недійсним.

Оскільки ОСОБА_7 мав намір укласти договір довічного утримання, але навмисно та цілеспрямовано був введений ОСОБА_12, яка видала договір дарування за договір довічного утримання, в оману щодо природи правочину, такий також слід визнати недійсним.

Просили також визнати за ними право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_3 зареєстрований у АДРЕСА_1, позивач ОСОБА_4 - дружина ОСОБА_3 зареєстрована у с. Велика Волосянка Старосамбірського району.

У відповідності з рішенням виконкому Стрілківської сільської ради № 8 від 02 лютого 1995 року було оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Старосамбірського району Львівської області на ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (мати ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року) у рівних частках.

За заповітом, посвідченим 02 грудня 1993 року, ОСОБА_8 належну їй на праві власності 1/2 частку спірного будинку заповіла ОСОБА_10

Внаслідок пожежі 30 грудня1995 року був повністю знищений будинок АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Стрілківської сільської ради № 40 від 26 жовтня 2001 року ОСОБА_7 був виданий дозвіл на перебудову будинку, який згорів внаслідок пожежі, із передачею безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0, 28 га для обслуговування даного будинку.

Згідно рішення виконкому Стрілківської сільської ради від 24 лютого 2002 року № 34, оформлено право власності за ОСОБА_7 на новостворений будинок по АДРЕСА_1 с. Стрілки Старосамбірського району Львівської області, на підставі цього рішення йому 30 серпня 2002 року було видано свідоцтво про право власності.

За договором дарування від 23 листопада 2004 року ОСОБА_7 подарував житловий будинок разом з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, та земельні ділянки загальною площею 0, 5929 га (0,25га для обслуговування будинку та господарських будівель та 0, 3429 га для ведення особистого селянського господарства) своїй дочці ОСОБА_5

За змістом ч. 2 ст. 17 Закону України «Про власність» (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

При цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-211цс14 від 11 березня 2015 року).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17,

ст.18, п.2 ст.17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо

розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при

поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України.

Вимоги ст. ст. 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За вимогами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, на підтвердження обставин про те, що будинок АДРЕСА_1 Старосамбірського району Львівської області побудовано ОСОБА_7 та ОСОБА_10 спільно із позивачами, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 мали надати суду належні та допустимі докази про їх участь у створенні цього майна працею та/або коштами.

Відмовляючи у позові, суди, повно та всебічно дослідили обставини, щодо яких виник спір, врахували зміст вимог і заперечень сторін, належно оцінили здобуті докази, та виходили із того, що позивачі не довели наявність домовленості про будівництво спірного будинку на дві сім»ї та обставини їх участі у створенні спільної власності на будинок АДРЕСА_1 Старосамбірського району Львівської області.

Порушень процесуального закону судами не вбачається.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, суди вирішили спір про скасування рішення виконкому Стрілківської сільської ради від 24 лютого 2002 року № 34, визнання недійсним виданого на його підставі свідоцтва про право власності на будинок та визнання права власності із застосуванням норм ЦК України, що до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, не підлягають застосуванню.

Враховуючи те, що обставини справи судами встановлено повно та всебічно, додаткового дослідження доказів не потребується, проте неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст.341 ЦПК України скасувати оскаржувані судові рішення у вказаній частині із ухваленням нового рішення у справі про відмову у позові про скасування рішення виконкому Стрілківської сільської ради від 24 лютого

2002 року № 34, визнання недійсним виданого на його підставі свідоцтва про право власності на будинок та визнання права власності на підставі положень Закону України «Про власність».

Оспорюваний договір дарування вчинено 23 листопада 2004 року, тобто за дії положень ЦК України, а тому при вирішенні позову в цій частині суди обґрунтовано керувалися нормами вказаного матеріального закону.

Правильними є висновки судів про те, що вимоги позивачів у частині оспорення договору дарування є похідними від доведення ними права власності на спірне майно (предмет договору дарування), та з огляду на недоведеність таких обставин та обставин укладення договору, якими позивачі обґрунтували позов, позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 336 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2128/ed_2012_09_22/pravo1/T041618.html?pravo=1>, 339, 341 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2134/ed_2012_09_22/pravo1/T041618.html?pravo=1>, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року скасувати у частині вирішення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Стрілківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, треті особи: Старосамбірська державна нотаріальна контора, Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації, про скасування рішення виконавчого комітету Стрілківської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на нерухоме майно.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Стрілківської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, треті особи: Старосамбірська державна нотаріальна контора, Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації, про скасування рішення виконавчого комітету Стрілківської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

У частині вирішення позову про визнання недійсним договору дарування рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2014 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.П. Касьян

Судді: В.І. Амелін

Т.П. Дербенцева

Д.О. Остапчук

В.О. Савченко