РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів:Журавель В.І.,Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року та касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сім'я проживала у м. Новомосковську Дніпропетровської області, однак наприкінці 2012 року його дружина разом з дітьми переїхала проживати до м. Львова.

Посилаючись на те, що з моменту вказаного переїзду відповідач чинить йому перешкоди у вихованні їх спільних дітей та не надає можливості їх відвідувати, позивач просив суд задовольнити позов, зобов'язати ОСОБА_7 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми, визначити наступні способи його участі у вихованні дітей, встановивши час його спілкування з дітьми, а саме: побачення сім разів на тиждень з понеділка по неділю з 10 до 18 години за місцем навчання дітей або за місцем їх проживання чи перебування з правом забирати дітей з дому чи школи особисто; спільний відпочинок дітей з батьком у першу половину літніх канікул; необмежене спілкування позивача з дітьми засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми; також, позивач просив суд зобов'язати відповідача за два дні до його зустрічі з дітьми надавати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання та перебування дітей, а у разі настання змін повідомляти про це його особисто на наступний день з часу настання таких обставин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2014 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2014 року.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Встановлено спосіб участі ОСОБА_6 у вихованні дітей: сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом побачення з дітьми в першу неділю кожного місяця з 15 години до 18 години за попереднім узгодженням з матір'ю ОСОБА_7 місця проведення зустрічей з дітьми за її участі.

Зобов'язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 у зустрічах з дітьми у визначений судом час.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржені ним судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_7 - відхиленню на таких підставах.

Підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей визначено Сімейним кодексом України (далі - СК України).

У відповідності до ч.ч. 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ч. 1 ст.152 СК України встановлене право дитини на належне батьківське виховання, яке забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що у разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є колишнім подружжям, шлюб між ними розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2014 року.

Від шлюбу мають двох дітей: сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В листопаді 2012 року відповідач ОСОБА_7 на ґрунті сімейних конфліктів разом з дітьми переїхали з місця проживання у м. Новомосковську Дніпропетровської області у м. Львів та спільно проживають у матері відповідача.

Судами також установлено, що з моменту вказаного переїзду ОСОБА_7 чинить ОСОБА_6 перешкоди у вихованні їх спільних дітей та не надає можливості у спілкуванні з ними.

Факт перешкоджання ОСОБА_6 у вільному спілкуванні з сином та донькою підтверджено, зокрема листом виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 446 від 25 червня 2014 року.

Судами на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено неодноразове звернення ОСОБА_6 до правоохоронних органів щодо чинення йому перешкод з боку відповідача щодо зустрічей і спілкування з дітьми та його участі у їх вихованні, що підтверджується відповідями Шевченківського районного відділу Львівського МУ МВС у Львівській області за №16/13-10344 від 30 серпня 2013 року та за № 16/13-1107 від 04 лютого 2014 року, якими підтверджено, що між сторонами виник спір, пов'язаний з цивільно-правовими відносинами, який згідно з вимогами чинного законодавства може бути вирішено відповідним органом опіки і піклування або судом.

Згідно відповідних характеристик ОСОБА_6 проявив себе як турботливий батько, який позитивно характеризується як за місцем проживання так і за місцем роботи, що підтверджується, зокрема, довідками дошкільного навчального закладу ясла-садка №10 «Дюймовочка» за №01-13/25 від 22 квітня 2013 року, № 01-13/78 та № 01-13/79 від 26 червня 2014 року та характеристиками з місця роботи у відділенні Запорізької філії ОАО ВТБ Банк, ТОВ «НВБ», депутата Новомосковської міської ради (а.с. 13, 17,18, 41,42,43).

З листа заступника голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 36-1819 від 11 серпня 2014 року за результатами засідання комісії з питань захисту прав дитини Шевченківської районної адміністрації за участі ОСОБА_7 та ОСОБА_6, останньому хоча і було відмовлено у задоволенні заяви про визначення порядку спілкування, зустрічей та виховання дітей, в той же час було рекомендовано відвідувати дітей за місцем навчання, зустрічатись з ними під час перерви та позашкільний час разом з шкільним психологом, щоб поступово відновити емоційний контакт та довіру до батька, а також рекомендовано налагодити належні відносини з колишньою дружиною з метою уникнення подальших конфліктів (а.с. 52-53).

Також, в ході апеляційного розгляду даної справи колегією суддів було доручено органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради надати висновок щодо можливості визначення способу участі ОСОБА_6 у вихованні дітей та спілкування з ними.

Згідно відповіді голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради за № 36-1033 від 12 травня 2015 року орган опіки та піклування - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, з врахуванням пропозицій комісії з питань захисту прав дитини вважала, що встановлення конкретного способу участі батька у вихованні дітей на даний час є неможливим та недоцільним з огляду на необхідність забезпечення психічного здоров'я та психічного благополуччя дітей з метою не погіршити їх психоемоційний стан та відсторонення від можливості вчинення насильницьких з боку особи, що може їх заподіяти, забезпечити повну безпеку та знизити рівень тривоги, посприяти їх психічній реабілітації.

В той же час, для усунення психоемоційного дисбалансу батькам, дітям спільно з шкільним психологом рекомендовано взяти участь у психологічних консультаціях.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, здійснюючи цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та згідно з вимогами ст. 212 ЦПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції вважав, що позивач не довів того, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, крім того ОСОБА_6 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення психологічного насильства по відношенню до дружини в листопаді 2012 року, а діти позивача переживають емоційний дискомфорт і негативне ставлення до батька, у зв'язку з чим на час розгляду даної справи спілкування з батьком може негативно вплинути на стан здоров'я дітей.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та встановлюючи спосіб участі ОСОБА_6 у вихованні дітей, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи містять докази перешкоджання позивачу у спілкуванні та вихованні їх з відповідачем дітей, однак той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. При цьому, у даній справі, виключення будь-якого спілкування батька з дітьми не буде сприяти відновленню їх емоційного контакту, унеможливить їх подальше спілкування та не буде сприяти належному формуванню позитивних стосунків між батьком та дітьми та їх повноцінному вихованню.

До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_7 щодо агресивної поведінки позивача в сім'ї та жорстокого поводження із нею та з дітьми були предметом судового розгляду під час перегляду справи апеляційним судом, у якому встановлено наступне.

Постанова начальника Новомосковського МВ ГУ МВС України про відмову у порушенні кримінальної справи від 11 листопада 2012 року містить відомості про те, що 12 листопада 2012 року ОСОБА_6 влаштував сварку із ОСОБА_7, однак вказана сварка відбулась на побутовому рівні і погрози позивача щодо відповідача реального характеру не мали.

Тому, указана постанова не може бути підтвердженням, зокрема, жорстокого поводження ОСОБА_6 із дітьми, що давало б підстави для скасування оскарженого відповідачем судового рішення.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_7, зокрема щодо невірного врахування судом апеляційної інстанції висновків органу опіки і піклування, фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду з їх оцінки та не свідчить про необхідність скасування оскарженого відповідачем судового рішення, з тих підстав, що викладені у вказаній касаційній скарзі, а тому колегія суддів вважає за необхідне дану касаційну скаргу відхилити.

Натомість, заслуговує на увагу посилання касаційної скарги ОСОБА_6 на те, що спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дітей, який визначений судом апеляційної інстанції і передбачає обов'язок останнього проводити відповідні зустрічі за попереднім узгодженням з матір'ю ОСОБА_7 місця проведення зустрічей з дітьми за її участі ускладнює виконання рішення суду та перешкодить йому належним чином спілкуватися з дітьми і брати участь у їх вихованні.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи встановлені у судовому засіданні факти перешкоджання з боку відповідача ОСОБА_6 у спілкуванні і вихованні дітей, встановлення способу участі останнього у такому спілкуванні та вихованні не може бути пов'язано із попереднім узгодженням з матір'ю ОСОБА_7 місця проведення зустрічей позивача з дітьми за її участі, оскільки за відсутності такого узгодження судове рішення не буде виконано.

За таких обставин, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність змінити рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року в частині визначення способу участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей «за попереднім узгодженням з матір'ю ОСОБА_7 місця проведення зустрічей з дітьми за її участі», шляхом виключення посилання на вказане узгодження із мотивувальної та резолютивної частини оскарженого рішення, а в іншій частині рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року в частині визначення способу участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей змінити та виключити з мотивувальної та резолютивної частини рішення суду висновок про необхідність попередньо узгоджувати з матір'ю ОСОБА_7 місця проведення зустрічей з дітьми та за її участі.

В іншій частині рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:В.І. Журавель С.Ф. Хопта В.А. Черненко С.П. Штелик