рішення

іменем україни

09 листопада 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Маляренка А.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Львівської міської ради, навчально-виховного комплексу «Школа-гімназія «Галицька», треті особи: управління державного комітету по земельних ресурсах у м. Львові, ОСОБА_6, про скасування ухвали в частині, визнання частково недійсним державного акта та зобов'язання до вчинення дій, за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ухвалою Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2» школі передано земельну ділянку площею 1,9060 га у постійне користування для обслуговування будівель і споруд, у тому числі в межах червоних ліній площею 0,0431 га та площею 0,016 га у спільне користування для проїзду. На підставі зазначеної ухвали середній загальноосвітній школі № 19 (далі - СЗШ № 19), правонаступником якої є навчально-виховний комплекс «Школа-гімназія «Галицька» (далі - НВК «Школа-гімназія «Галицька»), на вказану вище земельну ділянку видано державний акт від 13 грудня 2007 року. В межі ділянки постійного користування СЗШ № 19 включена земельна ділянка площею 0,0090 га, яка фактично використовується позивачами з 1974 року і на якій розташоване їх нерухоме майно по АДРЕСА_1, а отже порушуються права та інтереси позивачів.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: визнати частково незаконним та скасувати п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2 в частині надання СЗШ № 19 земельної ділянки площею 0,0085 га, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна позивачів - будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт від 13 грудня 2007 року на право постійного користування землею в частині надання СЗШ № 19 земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна позивачів; зобов'язати Львівську міську раду розглянути питання щодо безоплатної передачі позивачам у приватну власність земельної ділянки площею 0,0272 га, необхідної для обслуговування будинку, яка складається з земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2, що належить на праві постійного користування НВК «Школа-гімназія «Галицька» та земельної ділянки, що знаходиться під будинком АДРЕСА_1 та прийняти належне рішення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2». Визнано недійсним державний акт від 13 грудня 2007 року на право постійного користування землею в частині надання СЗШ № 19, правонаступником якої є НВК «Школа-гімназія «Галицька», земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна позивачів - будинку АДРЕСА_1. Зобов'язано Львівську міську раду розглянути питання щодо безоплатної передачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0272 га, необхідної для обслуговування будинку, яка складається з земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2, що належить на праві постійного користування НВК «Школа-гімназія «Галицька», та земельної ділянки, що знаходиться під будинком АДРЕСА_1, та прийняти належне рішення.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову про зобов'язання Львівської міської ради розглянути питання щодо безоплатної передачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі Львівська міська рада, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив із невідповідності вимогам закону правового акта органу місцевого самоврядування, оскільки такий порушує права власника нерухомого майна.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, оскільки питання передачі земельної ділянки позивачам у власність ще не вирішено компетентним органом у будь-який спосіб, позов в частині вимог про зобов'язання Львівської міської ради розглянути питання щодо безоплатної передачі позивачам у приватну власність земельної ділянки площею 0,0272 га та прийняти належне рішення, є передчасним.

Разом з тим, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для скасування п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2» повністю.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення повністю не відповідають.

Судами встановлено, що позивачам на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 20 листопада 2006 року (а. с. 8).

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації від 10 квітня 1997 року (а. с. 10) погоджено переобладнання кухні під житлову кімнату з подальшою експлуатацією прибудованих кухні, коридору, веранди, та кладовок. Квартиру АДРЕСА_1 фактично вважати із чотирьох житлових кімнат.

Ухвалою Львівської міської ради № 595 від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2, правонаступником якої є навчально-виховний комплекс «Школа-гімназія «Галицька», школі передано земельну ділянку площею 1,9060 га у постійне користування для обслуговування будівель і споруд, у тому числі в межах червоних ліній площею 0,0431 га та площею 0,016 га у спільне користування для здійснення проїзду.

На підставі вказаної ухвали Львівської міської ради № 595 від 01 березня 2007 року СЗШ № 19 видано державний акт від 13 грудня 2007 року серії НОМЕР_1 на право постійного користування землею.

В межі ділянки постійного користування СЗШ № 19 включена земельна ділянка площею 0,0085 га, яка фактично використовується позивачами з 1974 року, і на якій розташоване їх нерухоме майно.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 13 жовтня 2014 року встановлено, що межі та площа земельної ділянки по АДРЕСА_2, яку НВК «Школа-гімназія «Галицька» фактично займає, не відповідають межам та площі, що зазначені у державному акті від 13 грудня 2007 року на право постійного користування земельною ділянкою. Площа земельної ділянки по АДРЕСА_2, якою фактично користуються ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 становить 0,0085 га, що не відповідає площі визначеній ТзОВ «Румплекс ЛТД», а саме - 0,0416 га. Площа земельної ділянки по АДРЕСА_2, якою фактично користуються ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 становить 0,0085 га та має наступні розміри по периметру 6,37 м п.; 4,70 м п.; 3,93 м п.; 4,05 м п.; 6,27 м п.; 5,76 м п.; 20,55 м п. Для обслуговування будинку АДРЕСА_1 необхідна земельна ділянка площею 0,015-0,030 га (а. с. 38-41).

При оформленні технічної документації до підготовки ухвали про надання земельної ділянки в користування НВК «Школа-гімназія «Галицька» не було перевірено чи вільна земельна ділянка від забудовника. Фактично були взяті до уваги документи на земельну ділянку 50-х років, що також пояснює невідповідність дійсних розмірів земельної ділянки, якою користується гімназія з розмірами відповідно до ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року № 595 та державного акта від 13 грудня 2007 року серії НОМЕР_1. Також не було враховано розпорядження районної адміністрації про прийняття в експлуатацію.

Позивачі зверталися до Львівської міської ради з проханням передати безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0416 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та надати дозвіл на виготовлення технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (а. с. 17), однак в матеріалах справи відсутні відомості щодо прийняття рішення по вказаній заяві.

За змістом ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України № 6-253цс від 13 квітня 2016 року.

Оскільки позивачі з 1974 року користуються земельною ділянкою під будинком, а з 1997 року і під спірними об'єктами нерухомості, тому відповідно до вимог ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мають право на земельну ділянку, що знаходиться під будинком.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 13 жовтня 2014 року визначено площу земельної ділянки, якою фактично користуються позивачі, тому позов про визнання частково недійсним рішення міської ради та державного акта про право власності в межах заявлених та уточнених вимог (а. с. 2-5, 64-66) підлягає задоволенню.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним державного акту в частині надання СЗШ № 19, правонаступником якої є НВК «Школа-гімназія «Галицька», земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна позивачів - будинку АДРЕСА_1, є вірними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Так, згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом ст. 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже правильним є висновок апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання Львівської міської ради розглянути питання щодо безоплатної передачі позивачам у приватну власність земельної ділянки, оскільки питання передачі земельної ділянки позивачам у власність ще не вирішено компетентним органом у будь-який спосіб.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин рішення місцевого та апеляційного судів в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акту в частині надання СЗШ № 19, правонаступником якої є НВК «Школа-гімназія «Галицька», земельної ділянки площею 0,0085 га по АДРЕСА_2, у м. Львові, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна позивачів - будинку АДРЕСА_1, та рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання Львівської міської ради розглянути питання щодо безоплатної передачі позивачам у приватну власність земельної ділянки, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування в указаній частині.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, не можна погодитися з рішенням судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2», оскільки позивачі просили визнати недійсним п. 1 вказаної ухвали Львівської міської ради лише в частині надання СЗШ № 19 земельної ділянки площею 0,0085 га, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна позивачів - будинку АДРЕСА_1, а тому скасування повністю п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року є виходом за межі позовних вимог та порушує права відповідачів.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про скасування рішення місцевого та апеляційного судів в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2» та ухвалення нового рішення в цій частині щодо скасування п. 1 вказаної ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року в частині надання СЗШ № 19 земельної ділянки площею 0,0085 га, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1.

Керуючись статтями 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року змінити в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2».

Визнати незаконним та скасувати п. 1 ухвали Львівської міської ради від 01 березня 2007 року «Про користування середньою загальноосвітньою школою № 19 м. Львова земельною ділянкою на АДРЕСА_2» в частині надання середній загальноосвітній школі № 19 земельної ділянки площею 0,0085 га, яка використовується для обслуговування об'єкта нерухомого майна ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - будинку АДРЕСА_1.

У решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2015 року, в нескасованій рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року частині, та рішення апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: М.К. Гримич

О.В.Кафідова

А.В.Маляренко

І.М. Фаловська