РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Парінової І.К., Савченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Друга житомирська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним складеного 25 квітня 2001 року на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_4 заповіту, яким ОСОБА_6 заповів належну йому на праві приватної власності Ѕ частку квартири АДРЕСА_1. Зазначав, що заповіт не відповідав волевиявленню ОСОБА_6, який страждав на психічну хворобу і під час складання та підписання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2013 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що 21 березня 1997 року ОСОБА_6 складений заповіт, відповідно до якого він заповів ОСОБА_3 належну йому на праві приватної власності Ѕ частку квартири АДРЕСА_1. 25 квітня 2001 року ним складений заповіт, відповідно до якого він заповів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зазначену частку квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 29-2013 від 19 лютого 2013 року надати висновок про психічний стан ОСОБА_6 на період підписання заповіту від 25 квітня 2001 року та встановити, чи міг він у цей період усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, неможливо.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що абсолютна неспроможність ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій та ними керувати станом на момент складення заповіту від 25 квітня 2001 року позивачем не доведена, і вирішив спір на підставі ст. 225 ЦК України.

Проте згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Судами встановлено, що освоюваний заповіт складений 25 квітня 2001 року, тобто в період дії ЦК Української РСР.

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина (його правонаступника).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, з урахуванням встановлених обставин справи і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсними.

Зроблений у судових рішеннях висновок ґрунтується на поданих сторонами доказах, відповідає фактичним обставинам справи, порушень норм процесуального права при проведенні оцінки доказів не встановлено.

Разом з цим, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми ЦК України 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, і спірні правовідносини, що виникли у 2001 році, не регулює.

Згідно зі ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Оскільки судові рішення відповідають фактичним обставинам справи, але судами неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про скасування постановлених судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Друга житомирська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий А.С.Олійник

Судді: В.І.Амелін

С.О.Карпенко

І.К.Парінова

В.О.Савченко