Рішення

іменем україни

05 серпня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Ступак О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» про стягнення безпідставно набутого майна, за касаційною скаргою Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2004 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що наприкінці 2001 року між нею та Державним науково-виробничим підприємством інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» (далі - ДНВПІГ «Укрінжгеодезія») було досягнуто домовленості про продаж на користь відповідача належного їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 275, 5 кв. м, вартість якого було визначено у 185 тис. грн. На виконання цієї домовленості між сторонами було укладено договір завдатку від 12 січня 2002 року та додаткові угоди до нього від 27 лютого 2002 року та 05 вересня 2002 року, відповідно до яких вона отримала від ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» у якості завдатку суму грошових коштів у розмірі 179 810 грн. 30 квітня 2002 року внаслідок погроз та морального тиску з боку представників ДНВПІГ «Укрінжгеодезія», які почалися з березня 2002 року, та із розрахунком на те, що сума грошових коштів за будинок буде сплачена, вона була вимушена передати представникам відповідача указаний будинок. Внаслідок фактичної відмови ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» від домовленості договір купівлі-продажу будинку не був укладений.

У січні 2003 року ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» звернулося до суду із позовом до неї про стягнення подвійної суми завдатку у розмірі 359 620 грн, який рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2004 року задоволено частково та з неї (ОСОБА_3.) стягнуто грошові кошти у розмірі 186 655 грн, витрати на послуги адвоката та судові витрати. У межах виконавчого провадження щодо виконання указаного рішення суду будинок АДРЕСА_1 реалізовано з прилюдних торгів, переможцем якого став відповідач. 22 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу видано ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» свідоцтво про право власності на вказаний будинок НОМЕР_1. Посилаючись на те, що в період часу із 30 квітня 2002 року до грудня 2004 року відповідач безпідставно користувався належним їй будинком, не сплачував їй орендну плату, фактично отримуючи за її рахунок дохід у вигляді незаконної економії видатків за орендою у розмірі 148 770 грн, ОСОБА_3 просила стягнути указану суму із ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» як безпідставно набуте майно.

Із врахуванням уточнень до позову, ОСОБА_3 остаточно просила стягнути із відповідача 315 392 грн 04 коп. заборгованості із орендної плати як безпідставно набуте майно, три проценти річних у розмірі 69 386 грн 32 коп. та інфляційні втрати у розмірі 275 968 грн 35 коп.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» на користь ОСОБА_3 безпідставно отримане майно (грошові кошти) за період із 30 квітня 2002 року до 16 грудня 2004 року у розмірі 256 215 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Останньою ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із наявності підстав, передбачених ст. 469 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), ст. 1212, 1214 ЦК України, для стягнення з відповідача 256 215 грн як безпідставно нажитого майна.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між сторонами була досягнута домовленість про продаж на користь ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» належного ОСОБА_3 на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 275, 5 кв. м, ціну якого було визначено у 185 тис. грн.

На виконання цієї домовленості між ОСОБА_3 та ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» було укладено договір завдатку від 12 січня 2002 року та додаткові угоди до нього від 27 лютого та 05 вересня 2002 року, відповідно до яких позивач отримала від ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» у якості завдатку суму грошових коштів у розмірі 179 810 грн. Договір купівлі-продажу будинку укладений не був.

У січні 2003 року ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення подвійної суми завдатку у розмірі 359 620 грн, який рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2004 року задоволено частково та з неї стягнуто грошові кошти у розмірі 186 655 грн, витрати на послуги адвоката та судові витрати. У межах виконавчого провадження щодо виконання указаного рішення суду будинок АДРЕСА_1 реалізовано з прилюдних торгів, переможцем якого став відповідач. 22 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу видано ДНВПІГ «Укрінжгеодезія» свідоцтво про право власності на будинок НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 469 ЦК Української РСР 1963 року, особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.

Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. З свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором.

Така норма закріплена у ст. 1212 ЦК України, який набув чинності із 01 січня 2004 року.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Крім того, системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Отже, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Разом з тим відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Таких висновків дійшов Верховний Суд України, виклавши правові позиції у постановах від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15 та від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.

Всупереч вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення спору.

Суди залишили поза увагою ту обставину, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та придбання у майбутньому як предмета за договором купівлі-продажу.

За таких обставин у суду не було передбачених законом підстав для стягнення з відповідача 256 215 грн як безпідставно отриманої економії грошових коштів на підставі ст. 469 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), ст. 1212, 1214 ЦК України.

Ураховуючи, що судом при вирішенні цього спору неправильно застосовані норми матеріального права, у справі не вимагається збирання чи додаткової оцінки доказів, обставини справи судом встановлені повно і правильно, тому відповідно до ст. 341 ЦПК України судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» про стягнення безпідставно набутого майна відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

О.В. Ступак

О.В. Умнова

І.М. Фаловська