Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

02 грудня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О. П.,

суддів: Амеліна В. І., Остапчука Д. О.,

Дербенцевої Т. П., Савченко В. О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та коштів, набутих без достатніх на те підстав, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсними боргової розписки та гарантійного листа, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому зазначав, що 07 липня 2011 року він надав відповідачу в борг 560 тис. грн, що еквівалентно 70 тис. доларів США, а останній зобов'язався повернути вказані кошти до 31 грудня 2012 року рівними частинами. Оскільки в зазначений строк ОСОБА_4 борг не повернув, просив суд стягнути на свою користь з відповідача 560 тис. грн позики.

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих та збережених коштів. В обґрунтування позову зазначав, що 07 липня 2011 року між ним та відповідачем фактично було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким відповідач продав йому земельну ділянку площею 0,3590 га, що розташована в с. Пасіки-Зубрицькі Пустомитівського району Львівської області. Продаж земельної ділянки вчинено за 800 тис. грн. На виконання цієї домовленості ОСОБА_4 видав на його ім'я довіреність на право продажу зазначеної земельної ділянки. Виконання зобов'язання за вказаним договором було забезпечено гарантійним листом відповідача, у якому останній зобов'язався повернути йому 800 тис. грн у разі відкликання вказаної довіреності. 03 серпня 2011 року ОСОБА_4 скасував видану йому довіреність, тому вважає, що останній повинен повернути йому кошти у сумі 800 тис. грн.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 січня 2013 року зазначені позови ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження.

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про уточнення підстав позову, у якій зазначав, що зазначеним позиковим зобов'язанням в порядку новації було замінено існуюче зобов'язання ОСОБА_4 повернути йому 1 млн 360 тис. грн, які він витратив для того, щоб покрити нестачу викраденого відповідачем майна зі складу ПП «Електрокабельпостач». Посилаючись на приписи ст. 1191 ЦК України, просив задовольнити позов.

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому, посилаючись на те, що позики від відповідача не отримував, просив визнати недійсними боргову розписку та гарантійний лист від 07 липня 2011 року.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2015 року, в задоволенні позовів ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Розписку про позику ОСОБА_4 у ОСОБА_3 560 тис. грн та гарантійний лист, датовані 07 липня 2011 року, визнано недійсними.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивач у суді не довів обставин, на які посилався на обґрунтування своїх вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та визнаючи недійсною боргову розписку, суди виходили із доведеності того факту, що кошти за розпискою від 07 липня 2011 року останній від ОСОБА_3 не отримував, що вказує на її безгрошовість та недійсність. Визнаючи недійсним гарантійний лист, суди виходили із того, що в силу вимог ст. 560 ЦК України гарантом фізична особа виступати не може.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

Отже, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України), а, по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_3 посилався на те, що позиковим зобов'язанням, укладеним 07 липня 2011 року з ОСОБА_4, було замінено грошове зобов'язання останнього щодо повернення 1 млн 360 тис. грн вартості викраденого ним майна зі складу ПП «Електрокабельпостач», нестачу якого за власні кошти покрив позивач.

Вирішуючи даний спір по суті, суди відповідно до приписів ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України виходили із недоведеності ОСОБА_3 наявності обставин, за яких відбулася новація зобов'язання, а тому відсутні підстави для задоволення його позову.

У матеріалах справи будь-які докази на підтвердження факту нестачі товару та його незаконного вивезення ОСОБА_4 зі складу ПП «Електрокабельпостач» на суму 1 млн 360 тис. грн, та придбання ОСОБА_3 за рахунок власних коштів аналогічного майна для покриття такої нестачі відсутні і на наявність таких доказів не посилається і сам позивач.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суди не надали належної оцінки аудіозапису розмови між ним та ОСОБА_4 на підтвердження необхідності укладання боргових розписок та визнання останнім суми боргу - безпідставні, оскільки зазначений доказ був предметом дослідження судів та йому надана належна оцінка.

З огляду на таке висновки судів у частині вирішення позовів ОСОБА_3 ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставинам справи.

У той же час не можна погодитись з висновками судів у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Обов'язок доказування обставин про неотримання коштів за правочином в силу вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України покладено на позичальника.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та визнаючи боргову розписку недійсною, суди неправильно застосували вказану норму матеріального права та визнали розписку недійсною через її безгрошовість, у той час коли безгрошовість є підставою для оспорювання договору позики, а не для визнання його недійсним. У силу вимог ст. 1046 ЦК України у разі безгрошовості договору він є неукладеним.

Оскільки за розпискою від 07 липня 2011 року ОСОБА_4 зазначені кошти від ОСОБА_3 не отримував, що не заперечувалося сторонами, то вона не може сприйматись як доказ про укладення договору позики.

Визнаючи недійсним гарантійний лист, суди виходили із того, що ОСОБА_4 виступав гарантом перед боржником як фізична особа, а надання гарантії фізичною особою суперечить приписам ч. 1 ст. 560 ЦК України.

Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У той же час, на порушення приписів ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України суди не врахували, що приписи ст. 560 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки оспорюваний гарантійний лист, складений ОСОБА_4, за своєю правовою природою не є гарантією в розумінні приписів ст. 560 ЦК України.

Письмовий документ, названий гарантійним листом, не свідчить про забезпеченість будь-якого зобов'язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 відповідно до вимог закону та не підтверджує отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 800 тис. грн на виконання умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, докази про укладеність якого відсутні. З огляду на таке вказаний документ не може бути підтвердженням для стягнення на користь ОСОБА_3 зазначеної суми.

Оскільки розписка та гарантійний лист за своєю правовою природою є доказами на підтвердження обставин про укладання відповідних правочинів, то вони не можуть бути оспорені на підставі норм про визнання правочину недійсним.

Посилання ОСОБА_3 як на підставу для задоволення позову на заміну боргового зобов'язання ОСОБА_4 у порядку новації на позикове зобов'язання безпідставні, оскільки у суді ним не було доведено наявності боргового зобов'язання ОСОБА_4 перед ним на суму 1 млн 360 тис. грн. Посилання ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_4 незаконно вивіз зі складу ПП «Електрокабельпостач» продукцію на зазначену суму, не підтвердженні будь-якими доказами та спростовуються складеною ним розпискою від 07 липня 2011 року про те, що такі дії ОСОБА_4 були погоджені з ним (а. с. 49, т. 1).

Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили помилкові судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, які відповідно до правил ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О. П. Касьян

Судді: В. І. Амелін

Т. П. Дербенцева

Д. О. Остапчук

В. О. Савченко