Протиправна бездіяльність слідчого, яка до того ж і встановлена актом суду, не є підставою для відшкодування особі шкоди, яка завдана органом ОРД, розслідування, прокуратури або судом в порядку ч. 1, ст.1176 ЦК України (ВСУ у справі №6-440цс16)

Фабула судового акту: Постанова ВСУ із серії «ну Вас же не сделали инвалидом 1-ой группы, чего Вы ещё хотите». Відомо усім, що не зважаючи на наявність відповідного законодавства шкода заподіяна конкретними чиновниками особі державою через суд не відшкодовується або відшкодовується у дуже мізерних сумах, які до того ж роками перебувають на виконанні в органах примусового виконання.

У цій справі потерпілий тривалий час вимагав від органу розслідування будь-яких дій у кримінальному провадженні направлених на розкриття злочину і нарешті оскаржив бездіяльність до суду. Суд, який розглянув скаргу потерпілого в рамках кримінального провадження, встановив факт невиконання слідчими службових обов’язків і зобов’язав орган розслідування провести слідчі дії. На підставі цього рішення суду потерпілий звернувся вже із цивільним позовом про стягнення з держави моральної шкоди. Суд першої інстанції задовільнив цю вимогу потерпілого, з ним погодився суд апеляційної та касаційної інстанцій.

ВСУ скасував три рішення і направив справу на розгляд до суду касаційної інстанції. ВСУ зазначив, що орган розслідування в даному випадку виступає як окрема юридична особа і відповідачем щодо вимоги про стягнення шкоди заподіяною бездіяльністю слідчих повинен виступати саме орган розслідування, а не держава, при цьому шкода не може відшкодовуватись з Держбюджету України. Існує вичерпний перелік незаконних дій органу ОРД, розслідування, прокуратури, суду встановлений частиною 1 ст. 1176 ЦК України, коли заподіяна шкода відшкодовується державою. Невиконання слідчим службових обов’язків навіть підтверджене рішенням суду не відноситься до такого переліку, тому заподіяна у такому випадку шкоду має відшкодовуватись на загальних підставах.

Аналізуйте судовий акт: Навіть якщо автомобіль був застрахований шкода заподіяна при ДТП може бути відшкодована судом у загальному порядку без звернення потерпілого до страховика ( ВСУ від 20 січня 2016р.)

Правова позиція ВСУ від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16: Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки у справі, яка переглядається, з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена ухвалою суду протиправна бездіяльність начальника слідчого відділу в частині невиконання своїх службових обов'язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: При незаконному відстороненню від посади розмір шкоди заподіяної особі органами, які здійснюють ОРД, органами досудового розслідування, органами прокуратури визначається виключно цими органами, а не судом ( ВСУ, справа № 6-2089цс15 від 24 лютого 2016р.)

Дії у разі залиття помешкання (рішення суду в якому чітко описано здійснення доказування у відповідній категорії справ)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (далі – ДМУ ГУ МВС України) про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування.

Позивач зазначав, що 20 грудня 2012 року було порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 382, статтею 388 Кримінального кодексу України (далі – КК України), в якому його було визнано потерпілим. Досудове розслідування здійснювали слідчі слідчого відділу Ленінського районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (далі – СВ Ленінського РВ ДМУ ГУ МВС України), які належно не виконували своїх службових обов'язків, при цьому начальник СВ Ленінського РВ ДМУ ГУ МВС України ОСОБА_2 не вживав жодних заходів для організації їх роботи та не здійснював контроль за проведенням досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2013 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 задоволено та визнано протиправною його бездіяльність в частині невиконання ним своїх службових обов'язків.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто на його користь на відшкодування моральної шкоди 500 грн з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, до якої приєдналось ДМУ ГУ МВС України, відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 1166, 1167, 1172 та 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 грудня 2012 року було порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 382, статтею 388 КК України, в якому ОСОБА_1 було визнано потерпілим. Досудове розслідування здійснювали слідчі СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які належно не виконували своїх службових обов'язків, при цьому начальник СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 не вживав жодних заходів для організації їх роботи та не здійснював контроль за проведенням досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні. Позивач як потерпілий у кримінальному провадженні подавав клопотання про виконання слідчих дій, однак вони нехтувались слідчими, процесуальні рішення за ними не приймались, а начальник СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України Дніпропетровській області ОСОБА_2 вказаних порушень не усунув.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2013 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 та визнано протиправною його бездіяльність в частині невиконання своїх службових обов'язків.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні, йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій, доводити свої права, і лише після звернення до суду та проведення службової перевірки клопотання ОСОБА_1 як потерпілого були розглянуті та було проведено слідчі дії, факт невиконання службових обов’язків ОСОБА_2 встановлено ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2013 року, тому на підставі статей 1167 1173 ЦК України на його користь з держави підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що за нормами статей 1166, 1167 та 1172 ЦК України Бабушкінський районний відділ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області самостійно відповідає за заподіяну шкоду як юридична особа, а правовідносини, які виникли між сторонами, не передбачають підстав для відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України, у зв’язку із чим суди попередніх інстанцій необґрунтовано поклали відповідальність щодо відшкодування завданої шкоди на державу.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки у справі, яка переглядається, з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2013 року протиправна бездіяльність начальника СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 в частині невиконання своїх службових обов'язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов’язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Незважаючи на те, що норму матеріального права – статтю 1173 ЦК України суд застосував неправильно, проте це не призвело до неправильного вирішення спору судом, тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для задоволення заяви відсутні.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.