П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Аскоп-Україна» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКСУ, ДКСУ відповідно) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ТОВ «Аскоп-Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від

22 липня 2014 року № 0000431530 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 101 132 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 566 грн;

- визнати протиправною бездіяльності ДПІ щодо неподання до органу ДКСУ висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 1 219 069 грн, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аскоп-Україна»;

- стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь ТОВ «Аскоп-Україна» заборгованість бюджету із відшкодування ПДВ у розмірі 1 219 069 грн.

На обґрунтування вимог вказало, що відповідач на порушення норм податкового законодавства безпідставно не підтвердив заявлену позивачем до бюджетного відшкодування суму ПДВ, оскільки фактична оплата позивачем ПДВ до бюджету в сумі, що перевищує заявлену до відшкодування суму, підтверджується відповідними митними деклараціями та платіжними дорученнями.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

4 грудня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до органу ДКСУ висновку із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна»; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ від 22 липня 2014 року № 0000431530. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 жовтня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні адміністративного позову про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аскоп-Україна» суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 118 437 грн. У цій частині ухвалив нову постанову, якою позов задовольнив: постановив стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь ТОВ «Аскоп-Україна» суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 118 437 грн. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що під час розгляду справи по суті податковий орган не надав нормативного обґрунтування правомірності неподання органу ДКСУ висновку для проведення ТОВ «Аскоп-Україна» відшкодування суми ПДВ в частині, яка не зменшена спірним податковим

повідомленням-рішенням. У частині бюджетного відшкодування 100 632 грн суд касаційної інстанції зазначив, що така вимога є передчасною.

27 січня 2016 року ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови суду касаційної інстанції від 28 жовтня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. У заяві просить скасувати зазначену постанову Вищого адміністративного суду України, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2015 року (№ 826/9376/14, К/800/57396/14), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, зокрема, пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК).

У постанові від 5 лютого 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання податкового органу надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню, та відмовляючи у цій частині в позові, виходив із того, що така вимога не є способом захисту платника ПДВ, правильною в цьому випадку є вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм матеріального права у спорах цієї ж категорії і у постановах від 16 вересня

та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-881а15, 21-4371а15 відповідно) вказала, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом ДКСУ з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від

17 січня 2011 року № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю.

При цьому колегія суддів зазначила, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки, оформленої актом від 4 липня

2014 року № 3799/26-53-15-01/30579869, підтверджено суму ПДВ у розмірі 1 118 437 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету, проте не відшкодовано. Також суди встановили, що оспорюваним податковим повідомленням-рішенням зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2014 року на суму 101 132 грн. Крім цього, суди встановили, що наявні в матеріалах справи первинні документи та досліджені в судовому засіданні підтверджують реальність здійснення ТОВ «Аскоп-Україна» господарських операцій з ТОВ «Нексус-Україна», ТОВ «ВКП «Далі ЛТД», ТОВ «Титан Ексім», ТОВ «Берта-Грейн» у березні 2014 року.

Водночас суди встановили, що ТОВ «Аскоп-Україна» подало ДПІ заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 1 219 569 грн та розрахунок цієї суми.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правовий висновок у спорах, що виникають з питань бюджетного відшкодування, і, зокрема, в постановах від 9 вересня 2008 року та 1 червня 2010 року (справи №№ 21-500во08, 21-573во10 відповідно) зазначив, серед іншого, про те, що підставою для зменшення суми бюджетного зобов'язання є доведення податковим органом, що господарські операції не проводилися.

За таких обставин правильним є висновок судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а відтак і про правомірність заявленої суми бюджетного відшкодування.

Разом з тим рішення цих судів про задоволення позовних вимог у частині стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Водночас колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 118 437 грн та задовольняючи в цій частині позов, неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин. При цьому повністю не відновили порушене право позивача й суди першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, заяву ДПІ слід задовольнити частково - постанову Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2015 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з ПДВ та зобов'язати ДПІ надати органу ДКСУ висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2015 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1 118 437 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Зобов'язати державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняти висновок із зазначенням суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та подати його Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві.

У решті рішення суду касаційної інстанції залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийП.В. ПанталієнкоСудді:М.І. Гриців О.В. КривендаО.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький