ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Яреми А.Г., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_20 до Одеської міської ради (далі - Міськрада), треті особи на стороні відповідача - управління земельних ресурсів Міськради, ОСОБА_21, ОСОБА_22, про скасування рішення Міськради,

встановила:

У грудні 2010 року ОСОБА_20 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення Міськради від 31 жовтня 2000 року № 1793-ХХІІІ «Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0960 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_23; земельної ділянки площею 0,0587 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_24; земельної ділянки площею 0,0943 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_22, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» (далі - Спірне рішення) в частині передачі у приватну власність ОСОБА_25 (батьку ОСОБА_22) земельної ділянки площею 0,0943 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На обґрунтування позову послалася на те, що Спірним рішенням порушено її право користування земельною ділянкою.

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про приватну власність на домоволодіння від 1 липня 1974 року ОСОБА_25 та ОСОБА_26 на праві власності у рівних частинах належали 3/10 частини домоволодіння на

АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_26 її дочка, позивач у справі, отримала свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 3/20 частини домоволодіння на АДРЕСА_1.

Загалом домоволодіння складається з трьох житлових будинків та господарських споруд і розташовується на ділянці 3545 кв. м.

У подальшому ОСОБА_25 звернувся до Міськради із заявою про безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки на

АДРЕСА_1, загальною площею 943 кв. м.

Спірним рішенням передано у приватну власність ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,0943 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Вважаючи Спірне рішення незаконним, позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.

Київський районний суд міста Одеси постановою від 26 жовтня

2011 року позов задовольнив. Рішення обґрунтував тим, що надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_25 порушує права та інтереси позивача в частині права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного їй на праві власності домоволодіння.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від

19 грудня 2013 року рішення окружного суду скасував і постановив нове - про відмову в задоволенні позову. Своє рішення обґрунтував тим, що оскільки відновити становище, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення, неможливо у зв'язку з набуттям права власності на спірну земельну ділянку іншою особою, то підстав для скасування Спірного рішення немає.

Із наведеним обґрунтуванням не погодився Вищий адміністративний суд України й своєю ухвалою від 11 листопада 2015 року рішення суду апеляційної інстанції скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України

ОСОБА_21 просить з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК) у подібних правовідносинах скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2015 року та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ОСОБА_21 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року (справа № 6-10544св14), у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що визнання недійсним рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування тягне визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

У постанові Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року (справа № 926/584/14), теж наданій для порівняння, йдеться про те, що оскільки позивач не довів свого права на спірну земельну ділянку, таке право не може вважатися порушеним внаслідок прийняття рішення виконавчим комітетом міської ради та видачі на його підставі державному підприємству державного акта на право постійного користування землею.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справі, що розглядається, суди всіх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_20 до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, спір стосується не стільки правомірності рішення Міськради про передачу в користування ОСОБА_25 спірної земельної ділянки, скільки фактичного користування земельною ділянкою, яка, на думку позивача, самовільно використовується іншими особами.

Спірна земельна ділянка неодноразово була предметом спору щодо права користування нею. В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_20 до ОСОБА_21, ОСОБА_22, Міськради, управління земельних ресурсів Міськради про виділ в самостійний об'єкт нерухомості часток домоволодіння, визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, визначення порядку користування земельною ділянкою і скасування Спірного рішення. З ініціативи заявника (ОСОБА_20) Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 7 грудня 2010 року провадження у справі закрив з тієї підстави, що вирішення земельних спорів фізичних осіб з органом місцевого самоврядування щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належить вирішувати згідно з положеннями адміністративного судочинства. І оскільки вимоги щодо розподілу часток домоволодіння, визначення порядку користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акта на землю залежать від правомірності Спірного рішення, суд ухвалив закрити провадження й щодо цих позовних вимог.

Із наведеного неповного переліку обставин убачається, що предметом судового розгляду є земельна ділянка, яка перебуває у користуванні декількох власників. У ретроспективі можна простежити, що ця ділянка належала двом особам (ОСОБА_25 та ОСОБА_26), після смерті яких спадкоємці оспорювали правомірність передачі в приватну власність землі без погодження із суміжним землекористувачем.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Міськрада, стосується відносин щодо порядку користування земельною ділянкою її співвласниками і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Отже, оскільки спір за позовом ОСОБА_20 суди помилково розглянули за правилами адміністративного судочинства, то відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_21 задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду міста Одеси від 26 жовтня

2011 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від

19 грудня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від

11 листопада 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. ГуменюкА.А. Ємець П.І. КолесникО.А. Коротких О.В. КривендаН.П. Лященко В.Л. МаринченкоЛ.І. Охрімчук П.В. ПанталієнкоО.І. Потильчак О.Б. ПрокопенкоЯ.М. Романюк І.Л. СамсінВ.М. Сімоненко О.О. ТерлецькийА.Г. Ярема