П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа − управління Держземагентства Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його реєстрації за заявою ОСОБА_8 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона була членом колективного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г.Шевченка (далі - КСП ім. Т.Г.Шевченка, КСП відповідно) та їй як власнику земельного паю виділено земельну ділянку в натурі (на місцевості) розміром 1,9768 га, розташовану в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, щодо відведення якої було розроблено проект землеустрою та присвоєно кадастровий номер. Проте 13 листопада 2013 року проект землеустрою було повернуто позивачці, оскільки зазначену земельну ділянку передано ОСОБА_7 та присвоєно новий кадастровий номер НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що розпорядження № 3264 від 7 грудня

2012 року, № 3405 від 12 грудня 2012 року, № 3822 від 29 грудня 2012 року Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА Київської області) прийняті з порушеннями вимог закону, позивачка просила визнати їх незаконними та скасувати, визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані на ім'я ОСОБА_7, та скасувати їх державну реєстрацію, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31 липня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, скасувати кадастровий номер земельної ділянки.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 2 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: визнав незаконним та скасував розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області № 3264 від 7 грудня 2012 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7 та розпорядження № 3405 від 12 грудня 2012 року в частині передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 1,9768 га, розташованої в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; визнав недійним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_7 на підставі розпорядження № 3405 від 12 грудня 2012 року, та скасував його державну реєстрацію; визнав незаконним та скасував розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області № 3822 від 29 грудня 2012 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель, призначених для ведення особистого селянського господарства, на землі для ведення індивідуального садівництва в частині земельної ділянки ОСОБА_7; визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_7 на підставі розпорядження № 3822 від 29 грудня 2012 року, та скасував його державну реєстрацію; визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31 липня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8; скасував кадастровий номер спірної земельної ділянки, вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Київської області 27 травня 2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 грудня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

16 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнила, скасувала рішення Апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 грудня 2014 року в частині скасування кадастрового номера та ухвалила нове рішення, яким відмовила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про скасування кадастрового номера, в іншій частині рішення першої інстанції залишила без змін.

У квітні 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_8 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 125, 126, 140 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Для підтвердження своїх вимог заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, 17 грудня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року, 4 червня 2014 року, 3 червня 2015 року.

У своїй заяві ОСОБА_8 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивачка працювала у КСП ім. Т.Г.Шевченка та була його членом, як власнику земельного паю їй виділено земельну ділянку в натурі (на місцевості) розміром 1,9768 га, розташовану в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, щодо відведення якої було розроблено проект землеустрою та присвоєно кадастровий номер. Проте 13 листопада 2013 року проект землеустрою було повернуто позивачці, оскільки її земельна ділянка передана ОСОБА_7 та має новий кадастровий номер.

Києво-Святошинська РДА Київської області розпорядженням № 3264 від 7 грудня 2012 року надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7 та розпорядженням № 3405 від 12 грудня 2012 року затвердила проект землеустрою та передала у власність ОСОБА_7 спірну земельну ділянку. На підставі розпорядження № 3405 від 12 грудня 2012 року ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер.

29 грудня 2012 року Києво-Святошинська РДА Київської області розпорядженням № 3822 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель, призначених для ведення особистого селянського господарства, на землі для ведення індивідуального садівництва в частині земельної ділянки ОСОБА_7 та було видано останньому державний акт на право власності на земельну ділянку.

31 липня 2013 року ОСОБА_7 відчужив ОСОБА_8 спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що розпорядженнями Києво-Святошинської РДА Київської області про виділення у власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки було порушено право позивачки на виділення їй у натурі земельної частки (паю), що передбачено Указом Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та положеннями Закону України від 5 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», тому Києво-Святошинська РДА Київської області не мала права передавати у власність спірну земельну ділянку іншій особі, яка не працювала в КСП і не була його членом на день виділення земельної ділянки та дійшов висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав, визначених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), оскільки у такий спосіб можна відновити порушене право позивачки, а саме шляхом повернення сторін договору до первісного стану внаслідок визнання його недійсним.

Ухвала від 17 грудня 2014 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушення норм права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (№ 6-38164св14).

В інших наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- погодився з висновками суду першої й апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку у зв'язку зі скасуванням розпорядження голови районної державної адміністрації, оскільки перелік підстав припинення права власності на землю, визначений статтею 140 ЗК України, є вичерпним і не містить такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на основі якого було видано державний акт на право власності на землю (ухвала від 14 грудня 2011 року);

- погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право власності на землю та скасування його державної реєстрації з огляду на те, що рішення селищної ради щодо розпорядження землями, розташованими за межами населеного пункту, прийняте з перевищенням її повноважень та з порушенням норм земельного законодавства, а право власності у відповідача на спірну земельну ділянку виникло з моменту отримання державного акта і його державної реєстрації, вчинення на державному акті відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює його суті як недійсного; крім того відмовлено в задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, з огляду на обраний позивачем неналежний спосіб захисту свого права (ухвала від 17 грудня 2014 року

№ 6-32902св14).

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосували норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться висновки про те, що:

- орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України (12 вересня 2012 року № 6-71цс12);

- недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення й угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. У цьому випадку суди розглянули спір щодо земельної ділянки, межі якої перетинаються з межами земельних ділянок інших землекористувачів (4 червня 2014 року № 6-46 цс14);

- у разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою таке право посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом. У зазначених справах підставою подання прокуратурою позову до суду є перевищення повноважень сільських рад

( 3 червня 2015 року № 6-217цс15 та 6-412цс15).

Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

16 грудня 2015 року, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначене рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

16 грудня 2015 року.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня

2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко