П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 17 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У 1998 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позивачка зазначала, що відповідач без поважних причин у зв'язку з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі за вироком суду з 27 грудня 1997 року не проживав у квартирі АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати відповідача таким, що втратив право користування жилою площею в цій квартирі.

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 5 жовтня 1998 року позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: визнав ОСОБА_7 таким, що втратив право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1.

Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 19 лютого 2015 року апеляційне провадження у справі закрив з підстав, передбачених статтями 297, 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 листопада 2015 року касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення суду першої інстанції закрила; касаційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду задовольнила частково: ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 лютого 2015 року скасувала, справу передала на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 17 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції відмовив з підстав, передбачених частиною третьою статті 2, статтею 297, розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 17 грудня 2015 року ОСОБА_7 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 2 цього Кодексу.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надав копію ухвали Верховного Суду України від 28 травня 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «;Перехідні положення» Закону України від 21 червня 2001 року № 2540-ІІІ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» (далі - Закон № 2540-ІІІ), який набрав чинності з 29 червня 2001 року, в апеляційному порядку розглядались справи, які надійшли для касаційного розгляду до 29 червня 2001 року; відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Перехідні положення» цього Закону рішення, які станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, оскаржувались в касаційному порядку протягом трьох місяців, тобто до 29 вересня 2001 року. При цьому суд вважав, що рішення суду першої інстанції, яке набрало чинності 15 жовтня 1998 року (тобто до 29 червня 2001 року), могло бути оскаржене в касаційному порядку протягом трьох місяців і що встановлений чинними нормами ЦПК України порядок оскарження судових рішень до суду апеляційної інстанції не застосовується.

Разом з тим в ухвалі від 28 травня 2008 року, наданій заявником для порівняння, Верховний Суд України зазначив, що апеляційний суд в ухвалі від 27 листопада 2007 року помилково застосував до спірних правовідносин, що виникли з оскарження рішення суду від 22 грудня 1999 року, норми Закону № 2540-ІІІ про те, що ухвалене до введення в дію цього Закону судове рішення не може бути оскаржене в апеляційному порядку після спливу тримісячного строку й цей строк не підлягає поновленню; з огляду на положення частини третьої статті 2 ЦПК України при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги апеляційний суд повинен був застосувати процесуальні норми, які були чинними на час вчинення цієї процесуальної дії (зокрема, на час подання апеляційної скарги та розгляду справи в апеляційному порядку), а не на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 2 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Цивільне процесуальне право діє відносно осіб у часі та просторі.

Дія процесуального закону в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 2 ЦПК України ).

Згідно з цією нормою закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Стаття 13 ЦПК України, яка була чинною на час вчинення відповідачем процесуальної дії і на час розгляду його апеляційної скарги судом, надавала право особам на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень і не передбачала винятків із цього правила.

Саме такий висновок міститься і в ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2008 року, наданій заявником для порівняння.

У справі, яка переглядається, 6 листопада 2014 року ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 5 жовтня 1998 року та просив поновити строк на апеляційне оскарження цього рішення.

Таким чином, виходячи зі сформульованого в частині третій статті 2 ЦПК України загального правила дії процесуальних норм у часі, апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7, повинен був застосувати процесуальні норми, які були чинними на час вчинення зазначеної процесуальної дії, тобто на час подання ним апеляційної скарги та розгляду справи в апеляційній інстанції, а не на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного відповідачем рішення.

Зважаючи на зазначене, у цій справі суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, неправильно застосував норми Закону № 2540-ІІІ та частини третьої статті 2 ЦПК України, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у справі.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 17 грудня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко