Постанова ВСУ від 30.09.2015 року у справі №6-780ц15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

верховний суд україни ( ВСУ )

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Барбари В.П.Колесника П.І.,Сімоненко В.М., Берднік І.С.,Лященко Н.П.,Шицького І.Б., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Ємця А.А.,Потильчака О.І., Жайворонок Т.Є.,Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом компанії «Hagworth Management Limited» до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_15, ОСОБА_16, третя особа: реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, звернення стягнення на предмет іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та застосування наслідків недійсності договорів за заявою ОСОБА_15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У грудні 2012 року компанія «Hagworth Management Limited» звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_15, ОСОБА_16, третя особа: реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, звернення стягнення на предмет іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та застосування наслідків недійсності договорів. Позивач зазначав, що 25 вересня 2006 року між закритим акціонерним товариством «Агробанк» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток») та ОСОБА_17 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_17 грошові кошти в сумі 1 308 000 доларів США з виплатою процентної ставки 16 % річних строком користування до 24 вересня 2026 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_17 укладено іпотечний договір від 25 вересня 2006 року, предметом іпотеки якого є майнові права на незакінчені будівництвом квартири в будинку за адресою: АДРЕСА_1.

26 вересня 2011 року між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «Кредекс Фінанси» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким ПАТ «Банк Восток» відступив ТзОВ «Кредекс Фінанси» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором від 25 вересня 2006 року, боржником за яким був ОСОБА_17

12 грудня 2011 року між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «Кредекс Фінанси» було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року.

1 жовтня 2012 року між ТзОВ «Кредекс Фінанси» та компанією «Hagworth Management Limited» був укладений договір № 1/01 - 10 відступлення прав вимоги (цесії), за умовами якого ТзОВ «Кредекс Фінанси» в повному обсязі передало компанії «Hagworth Management Limited» право вимоги, в тому числі за кредитним договором 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року.

На виконання вимог п. 1.5 договору № 1/01 - 10 від 01 жовтня 2012 року, 5 жовтня 2012 року між ТзОВ «Кредекс Фінанси» та компанією «Hagworth Management Limited» укладено договір про відступлення права за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року.

15 травня 2008 року ЗАТ «АКТА» передало, а ОСОБА_17 прийняв у власність квартири АДРЕСА_1

ОСОБА_17 свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 45 813 010 грн. 79 коп.

У подальшому компанії «Hagworth Management Limited» стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_17 помер. 26 жовтня 2012 року ОСОБА_18, який є сином померлого, подав заяву про прийняття спадщини, однак 19 квітня 2013 року ОСОБА_18, ОСОБА_19, яка є колишньою дружиною померлого, та ОСОБА_20, яка є матір'ю померлого, подано заяви про відмову від спадщини ОСОБА_17

Компанії «Hagworth Management Limited» стало відомо також про те, що квартири АДРЕСА_1, які є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 вересня 2006 року, на теперішній час належать ОСОБА_15 на підставі договору купівлі - продажу від 08 лютого 2011 року та на підставі договору купівлі - продажу від 09 лютого 2011 року, які було укладено з ОСОБА_16

Крім того, право власності ОСОБА_16 на квартири за вищевказаною адресою було визнано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року. На підставі вказаного рішення ОСОБА_16 було здійснено продаж квартир, які є предметом іпотеки та забезпечують вимоги кредитора.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 5 червня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року було скасовано в повному обсязі та відмовлено ОСОБА_16 у визнанні за нею права власності на квартири АДРЕСА_1

Таким чином, ОСОБА_15, уклавши договір купівлі - продажу квартир №№ НОМЕР_1,НОМЕР_2 у будинку за вказаною адресою від 08 та 09 лютого 2011 року, набула статус іпотекодавця за іпотечним договором від 25 вересня 2006 року.

Ураховуючи вказане, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 8 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_15; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 9 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_15 в рахунок часткового задоволення вимог компанії «Hagworth Management Limited» щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року в сумі 45 813 010 грн. 79 коп., звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, а саме на квартири №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 за зазначеною адресою шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за компанією «Hagworth Management Limited» за ціною 2 826 500 грн. - за квартиру № НОМЕР_1 за вказаною адресою; та за ціною 2 306 500 грн. - за квартиру № НОМЕР_2 за зазначеною адресою. Припинити право власності ОСОБА_15 на квартири №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 за вказаною адресою; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_15 на користь компанії «Hagworth Management Limited» квартири №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 за зазначеною адресою.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2015 року, позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 вересня 2006 року в сумі 45 813 010 грн. 79 коп. звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки згідно іпотечного договору від 25 вересня 2006 року, а саме: на квартири № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартир № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, укладені 8 та 9 лютого 2011 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_15

Витребувано з володіння ОСОБА_15 на користь компанії «Hagworth Management Limited» квартири № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1

Зобов'язано ОСОБА_16 повернути ОСОБА_15 отримані за договором купівлі-продажу від 8 лютого 2011 кошти в розмірі 839 606 грн., а також кошти, отримані за договором купівлі-продажу від 9 лютого 2011 року в розмірі 630 600 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_15 просить скасувати судові рішення в справі та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256-258, 261, 262, 266, 267 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_21 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує чи змінює судове рішення у справі, яка переглядається з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 25 вересня 2006 року між закритим акціонерним товариством «Агробанк» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток») та ОСОБА_17 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_17 грошові кошти в сумі 1 308 000 доларів США, з виплатою процентної ставки 16 % річних, строком користування до 24 вересня 2026 року.

На виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_17 укладено іпотечний договір від 25 вересня 2006 року, предметом іпотеки якого є майнові права на незакінчені будівництвом квартири в будинку за адресою: АДРЕСА_1.

15 травня 2008 року ЗАТ «АКТА» передало, а ОСОБА_17 прийняв у власність квартири №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_17 помер. 26 жовтня 2012 року ОСОБА_18, який є сином померлого, подав заяву про прийняття спадщини, однак 19 квітня 2013 року ОСОБА_18, ОСОБА_19, яка є колишньою дружиною померлого, та ОСОБА_20, яка є матір'ю померлого, подано заяви про відмову від спадщини ОСОБА_17

Квартири №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 у будинку по АДРЕСА_1, які є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 вересня 2006 року, на теперішній час належать ОСОБА_15 на підставі договору купівлі - продажу від 8 лютого 2011 року та на підставі договору купівлі - продажу від 9 лютого 2011 року, які було укладено з ОСОБА_16

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 5 червня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року було скасовано та відмовлено ОСОБА_16 у визнанні за нею права власності на квартири АДРЕСА_1

Таким чином, ОСОБА_15, уклавши договори купівлі - продажу квартир №№ НОМЕР_1,НОМЕР_2 у будинку за вказаною адресою від 08 та 09 лютого 2011 року, набула статус іпотекодавця за іпотечним договором від 25 вересня 2006 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову компанії «Hagworth Management Limited», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов вірного висновку про те, що позивач на підставі договору відступлення права вимоги здобув право вимоги щодо виконання зобов'язань за договором про надання кредитної лінії та іпотечним договором, зазначені договори були укладені у відповідності до норм чинного законодавства. ОСОБА_17, який був боржником за вказаним кредитним договором не виконав свої кредитні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, а також в подальшому незаконно, без згоди іпотекодержателя відчужив спірні квартири, які є предметом іпотеки, третій особі.

У наданих для порівняння:

- постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року суд виходив із того, що апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, не врахував норм матеріального права та безпідставно не застосував позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, про застосування якої заявляв відповідач у суді першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного рішення;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 19 листопада 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції про судовий розгляд справи відповідача не повідомляв та ухвалив заочне рішення у справі, що свідчить про недотримання порядку заочного розгляду справи. У наслідок допущених судом першої інстанції порушень, відповідача було позбавлено можливості реалізувати свої повноваження, передбачені статтями 27, 31 ЦПК України, зокрема й щодо звернення із заявою про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 20 листопада 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач подав клопотання про застосування строку позовної давності після ухвалення заочного рішення, а саме у суді апеляційної інстанції, та відмовив у задоволенні позову, не обґрунтувавши причину ненадання такого клопотання при вирішенні справи судом першої інстанції. Оскільки відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, така заява може бути подана в суді апеляційної інстанції тільки за умови неналежного повідомлення сторони при розгляді справи в суді першої інстанції, що перешкодило цій особі скористатися своїм правом на звернення із такою заявою до суду першої інстанції. За таких обставин суд апеляційної інстанції мав перевірити доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції і в залежності від встановленого вирішити питання, чи вправі відповідач у суді апеляційної інстанції подавати заяву про застосування строку позовної давності;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 26 березня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції справу було розглянуто за відсутності сторін, при наявності їх заяв про розгляд справи без їх участі, проте в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Зазначена заява не була розглянута ні судом першої, ні апеляційної інстанції, питання поважності причин пропуску банком строку позовної давності судами не вирішувалось. Отже висновки судів про відмову в задоволенні позову в зв'язку із застосуванням строку позовної давності, без з'ясування причин пропущення такого строку є передчасними;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 4 лютого 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідач при розгляді справи судом першої інстанції заявляв про застосування строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, відповідно до вимог 256, 267 ЦК України, не вирішив питання про застосування такого строку;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 29 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку про те, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, однак суд не врахував, що у 2011 році відбулося договірне списання грошових коштів. Таким чином апеляційний суд не з'ясував питання про те, з якого моменту починається перебіг строку позовної давності та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин стаття 264 ЦК України;

- постанові Вищого господарського суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2010 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували вимог статей 257, 267 ЦК України і не звернули увагу на доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності, викладені у відзиві на позовну заяву, відзиві на уточнення позовних вимог та в апеляційній скарзі;

- постанові Вищого господарського суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

В матеріалах справи, яка переглядається, наявні докази про те, що позивач ОСОБА_15 зверталася до суду апеляційної інстанції із заявою про застосування строку позовної даності (т. 6, а.с. 100), а також зазначала в касаційній скарзі щодо необхідності застосування статей 256-258, 261, 262, 266, 267 ЦК України (т. 7, а.с. 17-18).

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 267 ЦК України.

Усуваючи неправильне застосування судом статті 267 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_15 до винесення рішення у справі судом першої інстанції заяви до суду про застосування позовної давності не подавала. Така заява була подана до апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Отже у справі, яка переглядається, положення статті 267 ЦК України судом застосовано правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_15 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк Судді В.П. Барбара Л.І. Охрімчук І.С. БерднікО.І. Потильчак В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін А.А. ЄмецьВ.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький П.І. Колесник Н.П. ЛященкоА.Г. Ярема

Популярні новини

Аналітична стаття

Консультації

Судові рішення

Юридичні застереження

Про проект

Партнери