П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 32 тис. доларів США зі сплатою 13,9 % річних та строком повернення до 26 листопада 2014 року. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_10 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав ПАТ «УкрСиббанк» в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 151,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_8 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що складала 158 тис. 360 грн 98 коп., у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 158 тис. 360 грн 98 коп.

Заочним рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 3 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15 серпня 2014 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_11 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно 162 тис. 764 грн 69 коп. заборгованості за кредитним договором.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2014 року відмовлено ПАТ «УкрСиббанк» у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову із підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII).

На підтвердження своїх доводів ПАТ «УкрСиббанк» наводить правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 і № 6-58цс15 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, де на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 листопада 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 32 тис. доларів США строком до 26 листопада 2014 року зі сплатою 13,9 % річних за користування кредитом.

Того ж дня для забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_10 було укладено договір іпотеки, згідно з яким він передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 151,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, 26 листопада 2014 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_9 було укладеного договір поруки.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_10 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка складала 13 тис. 755 доларів 15 центів США, що на день ухвалення рішення становить 162 тис. 764 грн. 69 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчий кредит в іноземній валюті, не підлягає задоволенню, оскільки на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, поширюється дія Закону № 1304-VII.

Разом із тим, у наданих для порівняння:

- у постановах від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що встановлений Законом № 1304-VII мораторій на звернення стягнення на житло громадян, наданого в іпотеку для забезпечення їх зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті, не передбачає втрату права кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише забороняє примусове відчуження іпотечного майна при виконанні рішення суду;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційний суд указав, що установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки (застави).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 статті 1 Закону № 1304-VII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T053273?edition=2005_12_22> (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною першою статті 33 та статею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містить договір іпотеки, укладений між сторонами.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1> та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_28/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1>, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами − резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_12/pravo1/T113206.html?pravo=1>.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вжити заходів, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Однак суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, на зазначене уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим допущені під час розгляду справи судами порушення норм матеріального права і нез'ясування обставин справи в частині визначення вартості іпотечного майна є перешкодою для ухвалення Верховним Судом України нового рішення.

За таких обставин відповідно до статті 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Горохівського районного суду Волинської області від 3 липня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 15 серпня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2014 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині заочне рішення Горохівського районного Волинської області від 3 липня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 15 серпня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2014 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статі 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема