П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І, суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,

за участю представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10, публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Юг» в особі ліквідатора Рябця О.М., про визнання договору іпотеки недійсним за заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі по тексту скорочене офіційне найменування - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), та його батьком - ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Позивач зазначив, що на час укладення спірного договору іпотеки він, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім (14 років), мав право користування зазначеною квартирою, оскільки з 3 березня 1999 року зареєстрований та фактично проживає у ній, однак сторонами не дотримано вимоги законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку квартири.

Під час розгляду справи ОСОБА_8 доповнив і збільшив позовні вимоги та, посилаючись на зазначені обставини, просив визнати договір іпотеки недійсним на підставі частин першої, шостої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, та стягнути з ПАТ «ВіЕйБі Банк» 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада

2013 року позов ОСОБА_8 задоволено частково: визнано недійсним іпотечний договір, укладений 25 грудня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_10; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; встановлено порядок виконання судового рішення.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 3 квітня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада

2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року касаційну скаргу відхилено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 3 квітня 2014 року залишено без змін.

15 червня 2015 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, частини другої статті 177 Сімейного кодексу України, статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року

№ 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

31 серпня 2015 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_10 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв'язку із цим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 просять ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 3 квітня 2014 року скасувати, а рішенням Приморського районного суду м. Одеси від

13 листопада 2013 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника

ОСОБА_8 - ОСОБА_9, дослідивши наведені в заявах доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заяви задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 20 грудня

2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Юг» укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику 250 тис. доларів США зі ставкою 13,2 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 19 грудня 2009 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 12 грудня 2003 року (т.1, а.с. 7-13, 20-21).

За змістом пункту 2.4 іпотечного договору іпотекодавець гарантує та заявляє, що відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» права користування квартирою непрацездатними особами, неповнолітніми та малолітніми дітьми не порушені.

Під час укладення договору іпотеки ОСОБА_10 надав довідку, видану товариством з обмеженою відповідальністю «Домус-сервіс ЛТД» про відсутність зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 88).

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином

ОСОБА_10 та ОСОБА_13, які з 24 квітня 1993 року до 30 березня

2004 року перебували у шлюбі (т. 1, а.с. 15-16, 18 та т. 2, а.с 76-77).

У листі від 18 вересня 2013 року Приморський районний відділ Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області повідомив, що згідно з даними адресно-довідкового підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеські області ОСОБА_8, 1993 р. н., з 3 березня

1999 року до теперішнього часу зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до паспорта серії КМ 701054, виданого 20 січня 2011 року Приморським районним відділом Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (т.1 , а.с. 145).

На запит Апеляційного суду Одеської області відділ адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеські області повідомив, що в картотеці з 22 лютого 2013 року розміщено талон реєстрації місця проживання в Україні з уточненими даними про дату первинної реєстрації ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., у квартирі АДРЕСА_1; у талоні зазначено, що реєстрацію проведено 20 січня 2011 року (т. 2, а.с. 120-121).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року заяву ОСОБА_8 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту його реєстрації та постійного місця проживання з

3 березня 1999 року в квартирі АДРЕСА_1, залишено без розгляду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 256 ЦПК України (т. 2, а.с. 122).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, послався на рішення суду, яким відмовлено батьку позивача в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним з підстав, визначених частиною шостою статті 203 та статті 215 ЦК України, та встановив відсутність беззаперечних доказів права власності або права користування ОСОБА_8 квартирою на момент укладення спірного договору іпотеки. При цьому суд апеляційної інстанції керувався тим, що на момент укладення спірного правочину позивач як неповнолітній син мав право користування житлом за зареєстрованим місцем проживання батька; ОСОБА_8 не є стороною договору, на момент звернення до суду є повнолітнім, заявляє про порушення його права користування квартирою як неповнолітнього, однак за час його неповноліття на квартиру стягнення не зверталось, вона не була реалізована з торгів і на день ухвалення рішення судом продовжує перебувати у власності батька - ОСОБА_10 За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що спірним договором іпотеки права позивача не порушені, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання за позовом ОСОБА_8 іпотечного договору недійсним.

Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що спірним договором права позивача не порушені й підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні.

ОСОБА_8 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як приклад неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14, 21 та 28 січня, 30 березня та 7 травня 2015 року, в яких суди, установивши наявність доказів, що нерухоме майно, право власності або право користування яким мали діти, було передане в іпотеку без погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування, визнавали такі договори недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України.

Отже, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлені інші фактичні обставини справи, ніж у справі, яка переглядається, що не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права.

ОСОБА_10 посилається на невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

Ця постанова Верховного Суду України прийнята у справі за позовом іпотекодавця, яка є бабусею малолітньої дитини, про визнання договору іпотеки недійсним. Верховний Суд України установивши, що на момент укладення договору іпотеки в спірному будинку проживала та була зареєстрована онука іпотекодавця і предмет іпотеки є єдиним та постійним місцем її проживання, висловив правову позицію про те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Порівняння змісту постанови Верховного Суду України від 1 липня 2015 року зі змістом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, про перегляд якої подано заяву, свідчить про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не суперечить викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин підстав для задоволення заяв ОСОБА_8 і ОСОБА_10 та скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року немає.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяв ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема