П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і

Судова палата в адміністративних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., суддів:Барбари В.П.,Коротких О.А.,Потильчака О.І., Берднік І.С.,Кривенди О.В.,Прокопенка О.Б., Гриціва М.І.,Кривенка В.В.,Самсіна І.Л., Ємця А.А.,Маринченка В.Л.,Терлецького О.О., Колесника П.І.,Панталієнка П.В.,Шицького І.Б., -розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення господарського суду Київської області від 13 листопада 2014 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 911/3396/14 за позовом прокурора Обухівського району Київської області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Підгірцівська сільрада), Фонду Адміністративне Бюро LVV («Stiching Flministratiekantoor LVV», Нідерданди), треті особи: управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі Київської області, реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, дочірнє підприємство «Стак ЛВВ» (далі - ДП «Стак ЛВВ», про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки і повернення земельних ділянок,

в с т а н о в и л и:

У серпні 2014 року прокурор Обухівського району Київської області звернувся до суду в інтересах держави із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за результатами проведеної в 2014 році перевірки встановлено, що у 2003 році на підставі незаконних рішень виконавчого комітету Підгірцівської сільради у власність громадян передано земельні ділянки на території с. Романків Обухівського району Київської області та видано акти на право приватної власності на ці земельні ділянки. Земельні ділянки неодноразово відчужувалися, у подальшому були об'єднані в одну земельну ділянку із присвоєнням кадастрового номера. Оскільки рішення прийнято виконкомом, який не мав права розпорядатися земельними ділянками, державні акти на право власності отримано громадянами незаконно, землі вибули із власності держави поза її волею, просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 27 червня 2003 року № 29;

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 27 червня 2003 року № 30;

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 28 березня 2003 року № 4;

- визнати незаконним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серії НОМЕР_2, зареєстрований 7 квітня 2011 року за № 322318681000394, виданий на ім'я ОСОБА_18, із відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV від 21 вересня 2011 року;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- витребувати на користь територіальної громади с. Романків в особі Підгірцівської сільради із незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV земельну ділянку загальною площею 0,8610 га вартістю 387 450 грн із кадастровим номером НОМЕР_1, за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Романків, АДРЕСА_1, і визнати за територіальною громадою с. Романків в особі Підгірцівської сільради право власності на цю земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Київської області від 13 листопада 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 14 липня 2015 року справу № 911/3396/14 допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заступник Генерального прокурора України просить скасувати всі ухвалені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. ст. 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, від 17 березня 2015 року у справі № 21-38а15.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2013 року у справі № К/800/9771/13 (№ 2а/519/10/2012), від 22 жовтня 2013 року у справі № К-25150/10-С (№ 2а-89/10).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 27 червня 2003 року № 30 ОСОБА_24 отримала державний акт серії НОМЕР_8 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,172 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський району, с. Романків, АДРЕСА_2 Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 25 липня 2003 року за № НОМЕР_11.

На підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 27 червня 2003 року № 29 ОСОБА_23 отримав державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,289 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський району, с. Романків, АДРЕСА_2 Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 25 липня 2003 року за № НОМЕР_12.

На підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради, оформленого протоколом № 4 від 28 березня 2003 року (в матеріалах справи відсутнє): ОСОБА_22 отримав державний акт серії НОМЕР_4 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський району, с. Романків, АДРЕСА_2 Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 7 травня 2003 року за № НОМЕР_10; ОСОБА_25 отримала державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський району, с. Романків, АДРЕСА_2 Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 25 квітня 2003 року за НОМЕР_9.

Загальна площа зазначених земельних ділянок, розташованих на одному масиві, становить 0,8610 га.

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 20 січня 2004 року №№ 73, 75, 77, 79 ОСОБА_21 придбала зазначені земельні ділянки у власність від ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 відповідно загальною площею 0,8610 га. Рішенням виконавчого комітету Підгірцівської сільради, оформленого протоколом від 30 березня 2004 року № 3, зазначені державні акти №№ НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12 анульовано, надано ОСОБА_21 дозвіл на переоформлення державного акта на право приватної власності на землю.

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_21 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,8610 га від 23 червня 2004 року серії НОМЕР_6 (кадастровий номер НОМЕР_1).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 17 січня 2008 року ОСОБА_21 продала ОСОБА_19 та громадянину США ОСОБА_20 (у рівних частинах) земельну ділянку загальною площею 0,8610 га (сформовану за рахунок придбаних земельних ділянок за зазначеними рішеннями виконавчого комітету Підгірцівської сільради) для будівництва та обслуговування житловою будинку та господарських споруд, розташовану за адресою с. Романків, АДРЕСА_3, якій було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

ОСОБА_19 та громадянину США ОСОБА_20 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,8610 га від 18 серпня 2008 року серії НОМЕР_7 (кадастровий номер НОМЕР_1)

2 жовтня 2008 року між ОСОБА_19, громадянином США ОСОБА_20 (продавці) та ОСОБА_18 (покупець) укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Покупець отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 7 квітня 2011 року серії НОМЕР_2.

ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 2 вересня 2011 року продав спірну земельну ділянку ОСОБА_17, про що на державному акті від 7 квітня 2011 року НОМЕР_2 зроблено відповідну відмітку.

ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2013 року продала спірну земельну ділянку Фонду Адміністративне Бюро LVV, про що на державному акті від 7 квітня 2011 року НОМЕР_2 зроблено відповідну відмітку.

7 грудня 2013 року між Фондом Адміністративне Бюро LVV і ДП «Стак ЛВВ» року укладено договір управління нерухомим майном.

Таким чином, на момент звернення до суду першої інстанції спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 перебувала у власності Фонду Адміністративне Бюро LVV, управління якою здійснює ДП «Стак ЛВВ», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 10 липня 2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що:

- при наданні земельних ділянок виконавчий комітет Підгірцівської сільради діяв у межах повноважень, наданих законом, та згідно з рішенням сільради про делегування відповідних функцій;

- у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово та вичерпує свою дію фактом виконання, позов, предметом якого є це рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № К/800/9771/13 (№ 2а/519/10/2012) за позовом про визнання недійсним рішення виконавчого комітету міської ради в частині надання у власність земельної ділянки суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на те, що прийняття рішень щодо передачі земельних ділянок у власність громадянам не належить до компетенції виконавчих органів, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про місцеве самоврядування» не передбачено можливості делегування міською радою повноважень у галузі земельних відносин будь-якому іншому органу, в тому числі й виконавчому комітету цієї ради, а тому оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням повноважень і всупереч вимогам ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_01_05/pravo1/T012768.html?pravo=1>.

Такий же правовий висновок суду касаційної інстанції викладено у наданій для порівняння постанові у справі № К-25150/10-С (№ 2а-89/10).

Наведене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України виходять із такого.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі нормативно-правові акти у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можлиості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14 листопада 2011 року (справа № 3-119гс11), на яку послався заявник, а саме: обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

Ураховуючи викладене, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередній інстанції, дійшов помилкового висновку, що виконавчий орган сільської ради мав повноваження розпоряджатися спірними земельними ділянками.

Крім того, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про неналежність обраного прокурором способу захисту не відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 17 березня 2015 року у справі № 21-38а15, згідно з якими:

- державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку;

- відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7рп/2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_12/pravo1/Z970280.html?pravo=1> інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку.

Зазначені правові позиції не суперечать і висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, відповідно до якого прийняте міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд цього позову (про визнання протиправним та скасування рішення про передачу міською радою земельних ділянок) не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

Тобто самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Зважаючи на викладене, у справі, що розглядається, правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, застосовано судом неправильно.

Ураховуючи, що суди допустили неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню.

Разом із тим зосередившись на позовних вимогах про визнання незаконними рішень виконавчого комітету сільської ради та зазначивши про те, що інші вимоги, у тому числі щодо витребування земельної ділянки, є похідними, суд не встановив дійсних обставин справи, не дав їм належної правової оцінки, мотивів відмови у задоволенні решти вимог не навів.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на це, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11123 , 11124 , 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення господарського суду Київської області від 13 листопада 2014 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 911/3396/14 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 13 листопада 2014 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 року скасувати.

Справу № 911/3396/14 передати на розгляд до господарського суду Київської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК України.

Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік М.І. Гриців А.А. Ємець П.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький І.Б. Шицький