ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Миколаївській області (далі - ДПІ) до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС-ЮГ» (далі - ТОВ), третя особа - реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції, про визнання недійсними установчих документів і припинення юридичної особи,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ДПІ звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними з моменту реєстрації установчі документи та припинити юридичну особу ТОВ. Вважає, що ТОВ було зареєстровано на підставну особу, воно не мало наміру провадити фінансово-господарську діяльність.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 17 вересня 2013 року відмовив у задоволенні позову. Це рішення Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2015 року залишив без змін.

Суди встановили таке.

ТОВ як юридична особа було зареєстровано 12 червня 2014 року Миколаївським міським управлінням юстиції, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) 39254544. Згідно з витягом ЄДРПОУ керівником ТОВ значиться ОСОБА_9.

Під час кримінального провадження 24 червня 2014 року ОСОБА_9 як свідок дав показання про те, що він не має жодного стосунку до створення ТОВ і його діяльності. За протоколом його допиту він ніколи не був директором, засновником або бухгалтером жодного з підприємств, які зареєстровані на території України чи за її межами, у тому числі і ТОВ. На початку червня 2014 року він пристав на пропозицію певної особи підписати якісь документи, суті яких не зрозумів, бо підписував їх у стані алкогольного сп'яніння.

ДПІ, посилаючись на ці свідчення, вважає, що ТОВ було створено на підставну особу, воно є фіктивним, а тому відповідно до положень статей 551 , 56 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 8, 27 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 755-IV) реєстрація ТОВ має бути визнана недійсною з моменту її проведення.

Вищий адміністративний суд України погодився з обсягом і характером фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та правовою оцінкою, яку їм дали ці суди, й ухвалою від 11 березня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень ДПІ просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України та ухвалити рішення про задоволення позову. Підставами для перегляду вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм статей 551 , 56 ГК, статей 8, 27 Закону

№ 755-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як на приклад неоднакового застосування названих норм права посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року (справа № К/9991/19937/12). У цьому рішенні суд дійшов висновку, що державна реєстрація приватного підприємства на підставну особу, яка не мала наміру займатися підприємництвом, є незаконною і має бути визнана недійсною з моменту реєстрації, оскільки допущене порушення не може бути усуненим.

З наведеного випливає, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах застосував одні й ті сам норми матеріального права, але неоднаково, що призвело до ухвалення різних за значенням судових рішень.

В аспекті заявлених вимог, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Згідно з підпунктом 20.1.37 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК) посадові особи податкового органу вправі звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою- підприємцем підприємницької діяльності, та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

За статтею 42 ГК підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Мета одержання прибутку як одна з ознак (характерних рис) підприємництва, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується з характеру його діяльності.

Відповідно до статті 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Згідно зі статтею 551 ГК ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, у тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є:

реєстрація (перереєстрація) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

нереєстрація в державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

реєстрація (перереєстрація) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

реєстрація (перереєстрація) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

За частиною третьою статті 8 Закону № 755-IV установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Невідповідність установчих документів вимогам частини третьої цієї статті згідно зі статтею 27 цього Закону є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи.

Застосовуючи нормативний синтетичний підхід до розуміння зазначених положень, можна дійти висновку, що посадові особи податкового органу вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними в разі виявлення ознак фіктивності суб'єкта господарювання (підприємництва). Стаття 551 ГК містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела та характеристика яких наведені в статтях 69, 70, 77, 79, 80, 82-85 КАС. Відповідно до статті 86 цього Кодексу докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні. Тут слід зазначити, що норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК).

З установлених судом фактів видно, що на дванадцятий день після реєстрації ТОВ його засновник та керівник дав зазначені вище показання, з яких випливає, що він не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Він назвав прізвище особи та місце перебування останньої, на прохання якої зареєстрував ТОВ. Визнав, що є засновником ряду інших господарських утворень, за організаційно-правовою формою подібних до ТОВ.

Про те, що ОСОБА_9 значиться засновником і керівником ще 8-ми товариств з обмеженою відповідальністю, свідчить відповідь керівника слідчого підрозділу.

У справі є докази того, що ТОВ не має заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів.

Рішення про відмову в задоволенні позову суди попередніх інстанцій мотивували в основному тим, що ДПІ не довела і не обґрунтувала доказами того, що під час реєстрації ТОВ були допущені порушення та/чи існували сумніви щодо відповідності установчих документів вимогам до них, передбачених законодавством України. Висновки ДПІ про те, що ТОВ має ознаки фіктивності, передчасні, оскільки допоки кримінальне провадження, розпочате за фактом сприяння в умисному ухиленні від сплати податків шляхом представлення інтересів та проведення фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК, не буде завершене постановленням обвинувального вироку, що набере законної сили, доти немає правових підстав визнавати установчі документи ТОВ недійсними.

Попри таку мотивацію суду треба зазначити, що у справі не встановлені, не досліджувалися в судовому засіданні і не отримали відповідної правової оцінки обставини, які мають значення для правильного вирішення спору і, що важливо, на підставі яких Верховний Суд України зможе сформулювати правовий висновок.

Зокрема, фактично залишилися нез'ясованими достовірність та щирість показань ОСОБА_9 про відсутність у нього наміру створювати ТОВ і займатися підприємницькою діяльністю; роль та ступінь участі у створенні ТОВ особи, названої ОСОБА_9 під час давання показань; невеликий (відносно короткий) проміжок часу, що минув від дати реєстрації ТОВ до давання показань ОСОБА_9; інформація про реєстрацію останнім в той же проміжок часу ряду інших юридичних осіб без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Не дано відповіді на те, чи може функціонувати ТОВ та бути учасником господарських відносин за умови, коли фізична особа, яка його зареєструвала, заявляє, що не вона була ініціатором і активним учасником його створення, а також повідомляє про причетність до реєстрації ТОВ відомої їй особи.

Залишилася нез'ясованою залежність результатів кримінального провадження від можливості прийняття рішення про визнання недійсною реєстрації ТОВ за обставин, які вказують на наявність ознак фіктивності, передбачених статтею 551 ГК.

Відповідно до статті 242 КАС Верховний Суд України за наслідками розгляду справи приймає одну з таких постанов: про повне або часткове задоволення заяви; про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності підстави неоднакового і неправильного застосування однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до частини п'ятої цієї статті у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, має міститися висновок про те, як саме повинна застосуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Відповідно до частини другої статті 244 КАС правовий висновок про правильне застосування неоднаково застосованої норми права має міститися й у постанові Верховного Суду про відмову в задоволенні заяви.

Правовий висновок Верховного Суду України про правильне застосування норми матеріального закону має ґрунтуватися на фактах, які були повно, всебічно й об'єктивно досліджені під час судового розгляду.

Зазначені вище прогалини щодо обсягу, змісту, необхідності та достатності доказів унеможливлюють формулювання правового висновку. Їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду зі стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Зважаючи на викладене, усі постановлені у цій справі рішення належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 235 - 242 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2015 року скасувати.

Справу за позовом державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Миколаївській області до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС-ЮГ», третя особа - реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції, про визнання недійсними установчих документів і припинення юридичної особи направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.А. КороткихВ.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький