П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,Яреми А.Г., за участю прокурора Сахно Наталії Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодуванні шкоди за заявою першого заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

3 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року прокурор Комсомольського району м. Херсона звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що Комсомольський районний суд м. Херсона вироком від 24 листопада

2005 року ОСОБА_2, який працював на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції м. Херсона (далі - ВДВС Комсомольського РУЮ

м. Херсона), ОСОБА_1, який працював начальником ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсона та ОСОБА_3 - директора приватної фірми «Рембудмонтаж» (далі - ПФ «Рембудмонтаж») визнав винними у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 191 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1019/ed_2015_05_14/pravo1/T012341.html?pravo=1>, та частиною другою статті 366 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_909904/ed_2015_05_14/pravo1/T012341.html?pravo=1> Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зазначеним злочином відкритому акціонерному товариству «Херсонрибгосп» (далі - ВАТ «Херсонрибгосп») заподіяно збитки, у зв'язку з чим рішенням цього ж суду від 1 листопада 2006 року на користь товариства стягнуто солідарно з Державного казначейства України та ПФ «Рембудмонтаж» 24 тис. 893 грн 11 коп. на відшкодування збитків, а також стягнуто по 252 грн 75 коп. у рахунок оплати судових витрат з кожного.

Посилаючись на те, що Державна казначейська служба України

27 грудня 2013 року рішення виконала та перерахувала на користь публічного акціонерного товариства «Херсонрибгосп» (далі - ПАТ «Херсонрибгосп»), яке є правонаступником ВАТ «Херсонрибгосп», кошти у розмірі 25 тис. 145 грн 86 коп., прокурор Комсомольського району

м. Херсона просив зазначену суму стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Державної казначейської служби України, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Комсомольський районний суд м. Херсона рішенням від 25 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 4 лютого 2015 року, у задоволенні позову прокурора Комсомольського району м. Херсона відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 червня 2015 року касаційну скаргу прокуратури Херсонської області відхилила, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від

25 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від

4 лютого 2015 року залишила без змін.

У серпні 2015 року до Верховного Суду України звернувся

перший заступник Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня

2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини шостої статті 261, частини четвертої статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі - Закон № 202/98-ВР), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У своїй заяві перший заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 4 лютого 2015 року й рішення Комсомольського районного суду

м. Херсона від 25 листопада 2014 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора Комсомольського району м. Херсона задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Сахно Н.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що Комсомольський районний суд м. Херсона вироком від 24 листопада 2005 року ОСОБА_2, який працював на посаді старшого державного виконавця ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсона, ОСОБА_1, який працював начальником ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсона та ОСОБА_3 - директора ПФ «Рембудмонтаж» визнав винними у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 191 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1019/ed_2015_05_14/pravo1/T012341.html?pravo=1>, та частиною другою статті 366 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_909904/ed_2015_05_14/pravo1/T012341.html?pravo=1> КК України (а.с. 8-16).

Цей вирок набрав законної сили 8 лютого 2006 року.

Комсомольський районний суд м. Херсона рішенням від 1 листопада 2006 року позов ВАТ «Херсонрибгосп» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, Державного казначейства України та ПФ «Рембудмонтаж» про відшкодування збитків задовольнив частково: на користь товариства стягнув солідарно з Державного казначейства України та ПФ «Рембудмонтаж» 24 тис. 893 грн 11 коп. на відшкодування збитків, а також стягнув по 252 грн 75 коп. у рахунок оплати судових витрат з кожного

(а.с. 20-21).

На виконання цього рішення 27 грудня 2013 року Державна казначейська служба України перерахувала на користь ПАТ «Херсонрибгосп» кошти в розмірі 25 тис. 145 грн 86 коп. (а.с. 24).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора Комсомольського району м. Херсона, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з відсутності підстав для стягнення з відповідачів шкоди, оскільки вину ОСОБА_2 у вчиненні злочину щодо ВАТ «Херсонрибгосп» не було доведено, обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну ОСОБА_3, покладено на ПФ «Рембудмонтаж», з якою він перебував у трудових відносинах, а шкоду, заподіяну ОСОБА_1, під час його перебування на посаді державного службовця покладено на Державне казначейство України. Крім того, на момент прийняття державним виконавцем неправомірного рішення на нього законом не покладався обов'язок повернути державі кошти, сплачені з його вини, оскільки Закон, який передбачає зворотну вимогу до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, прийнято 8 липня

2010 року.

Перший заступник Генерального прокурора України зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав ухвалу від 28 травня 2014 року, якою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін ухвалені у справі рішення про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у порядку регресу. При цьому, суди пославшись на положення частини четвертої статті 1191 ЦК України і статей 4, 11 Закону № 202/98-ВР та установивши, що майнову шкоду, заподіяну у 2005 році службовою особою відділу державної виконавчої служби фізичній особі, відшкодовано державою у 2012 році шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, дійшли висновку про право позивача на зворотну вимогу (регрес) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, а також звернення позивача до суду у межах строку, визначеного частиною шостою статті 261 ЦК України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частин другої, третьої статті 11 Закону № 202/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За змістом частини четвертої статті 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Статтю 1191 ЦК України, яка передбачає право зворотної вимоги до винної особи, доповнено четвертою частиною Законом України від 8 липня 2010 року № 2457-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу України» (далі - Закон № 2457-VI), що набрав чинності 1 січня 2011 року.

Відповідно до цієї норми права позивач, відшкодувавши шкоду, отримав право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдану шкоду.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 цього Кодексу передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Тобто у разі регресу виконання первісного зобов'язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.

У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 1 листопада 2006 року виконане Державною казначейською службою України 27 грудня 2013 року.

За змістом пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року

№ 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Ухвалюючи рішення у справі, суди послались на те, що статтю 1191 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844294/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> на підставі Закону № 2457-VI від 8 липня 2010 року <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_11_06/pravo1/T102457.html?pravo=1> доповнено частиною четвертою про право зворотної вимоги до посадової особи, винної у заподіянні шкоди внаслідок незаконних дій, і не звернули уваги, що в держави право зворотної вимоги (регресу) виникло саме із 27 грудня

2013 року - моменту виконання Державною казначейською службою України зобов'язання щодо відшкодування шкоди.

Прокурор Комсомольського району м. Херсона, звернувшись у липні 2014 року до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди у порядку регресу керувався, зокрема, положенням частини четвертої статті 1191 ЦК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд України встановив, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували положення частини четвертої статті 1191 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Ураховуючи, що вину ОСОБА_2 у вчиненні злочину щодо ВАТ «Херсонрибгосп» не було доведено, сплачені Державною казначейською службою України кошти на відшкодування шкоди в розмірі 25 тис. 145 грн 86 коп підлягають стягненню у порядку регресу солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у дохід держави.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року, ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 4 лютого 2015 року та рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 листопада 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

За змістом частини третьої статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Узявши до уваги, що судове рішення ухвалене на користь держави в особі Державної казначейської служби України, яка відповідно до положень пункту 21 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року

№ 3674-VI «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час розгляду справи) звільнена від сплати судового збору, із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають стягненню в дохід держави судові витрати зі сплати судового збору, а саме 251 грн 46 коп. за подання до суду позовної заяви, тобто по

125 грн 73 коп. з кожного.

Керуючись статтями 88, 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву першого заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

3 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від

4 лютого 2015 року та рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 листопада 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодуванні шкоди задовольнити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у дохід держави 25 тис. 145 грн 86 коп. у рахунок відшкодування шкоди в порядку регресу.

Реквізити для сплати коштів до Державного бюджету України: отримувач коштів - ДКС України, р/о № 35219002078863, банк отримувача - ДКС України, код класифікації доходів бюджету - 3504030, код банку отримувача (МФО) - 802172, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37567646.

Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у дохід держави по 125 грн 73 коп. судових витрат з кожного.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема