ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шаян - Еліт» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до товариства з обмеженою відповідальністю «Шаян - Еліт», публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Київ», ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якименко Валентина Онисимівна, відкрите акціонерне товариство «Завод «Львівсільмаш», реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про визнання переважного права купівлі приміщення, визнання права власності на квартири й нежитлові приміщення та витребування майна із чужого незаконного володіння за заявою ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України рішення апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Шаян-Еліт» (далі - ТОВ «Шаян-Еліт») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 9 листопада 2006 року з публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Київ» (далі ПАТ «АКБ «Київ»), товариство є власником нежитлових приміщень загальною площею 580,3 кв. м. по АДРЕСА_11, частину яких було переобладнано під житло, яке займають відповідачі. Зазначало, що перед відповідачами товариство немає ніяких зобов'язань, а останні оспорюють їх право власності та, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У вересні 2013 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулись до суду з указаним вище зустрічним позовом, в якому зазначали, що згідно з договором від 3 червня 2002 року, укладеним ними з відкритим акціонерним товариством «Завод «Львівсільмаш» (далі - ВАТ «Завод Львівсільмаш»), їм було надано у користування нежитлове приміщення під переобладнання в житлові приміщення за їх власні кошти. Згідно умов договору ними за власні кошти проведено переобладнання найманого нежитлового приміщення під житло. Пізніше переобладнані приміщення прийнято до експлуатації, а розпорядженням Франківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 13 грудня 2006 року № 2336 з ними укладено договори найму житлових приміщень на квартири №№ 1, 2, 3, 4 і вони там проживають. Вказували, що при укладенні 9 листопада 2006 року договору купівлі-продажу між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Шаян-Еліт» було порушено їх переважне право купівлі орендованого приміщення, що передбачено частиною другою статті 777 ЦК України. Після придбання спірних приміщень ТОВ «Шаян-Еліт» продало квартири №№ 1, 3, 4 у цьому приміщенні та приміщення, власниками якого на даний час є ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 Просили суд визнати указаний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень частково недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності на указані квартири за ТОВ «Шаян-Еліт» та ОСОБА_14, визнати право власності: на квартиру № 1 за ОСОБА_7; на квартиру № 2 за ОСОБА_10; на квартиру № 3 за ОСОБА_8; на квартиру № 4 за ОСОБА_9 та на нежитлові приміщення (будівлю дитячого садка літ. А-1) по АДРЕСА_11; витребувати на їх користь це майно із незаконного володіння ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 шляхом передачі в натурі.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2014 року у задоволенні позову ТОВ «Шаян-Еліт» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 9 листопада 2006 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Шаян-Еліт» у частині зазначення покупця та переведено на ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 за цим договором права та обов'язки покупців як таких, що мають переважне право купівлі приміщень за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 266 500 грн. Скасовано державну реєстрацію права власності: ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_2; ТОВ «Шаян-Еліт» на квартиру АДРЕСА_3; ОСОБА_12 на квартиру АДРЕСА_4; ОСОБА_13 на квартиру АДРЕСА_5. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_14 на нежитлове приміщення по АДРЕСА_12 з господарськими будівлями та спорудами. Визнано право власності: на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_7; на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_10; на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_8; на квартиру АДРЕСА_7 за ОСОБА_9 Визнано за ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право спільної сумісної власності на приміщення по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами та нежитлові приміщення будинку А 1-2. Витребувано з володіння ОСОБА_14 нежитлові приміщення по АДРЕСА_11 (будівля дитячого садка літ. А-1) з господарськими будівлями та спорудами на користь ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 шляхом передачі в натурі. Грошові кошти у розмірі 266 500 грн., внесені ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на депозитний рахунок суду перераховано ТОВ «Шаян-Еліт». У решті позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 відмовлено.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 червня 2014 року стягнуто солідарно з ТОВ «Шаян-Еліт», ПАТ «АКБ «Київ», ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 судові витрати у розмірі 2 665 грн.

В апеляційному порядку справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Шаян-Еліт» та зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 відмовлено. Грошові кошти у розмірі 266 500 грн., внесені на депозитний рахунок суду, повернуто позивачам за зустрічним позовом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 відхилено, рішення апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 просять скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 15, 362, 777 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_8 - ОСОБА_17 та представника ОСОБА_10 - ОСОБА_18 на підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що згідно договору № 136 від 3 червня 2002 року, укладеного між ВАТ «Завод Львівсільмаш» та ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_19 (в подальшому ОСОБА_19 замінено на ОСОБА_19) останнім надано у користування нежитлове приміщення для реконструкції під відомчі житлові приміщення. У відповідності з договором він діє безстроково, а зміна правонаступника не тягне за собою розірвання договору.

Згідно мирової угоди, укладеної 21 липня 2006 року між АКБ «Київ» та ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» (правонаступник ВАТ «Завод Львівсільмаш»), затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 21 липня 2006 року № 21/411, право власності на дитячий садок з прибудовою (будівлі та споруди) по АДРЕСА_11, набув АКБ «Київ».

3 листопада 2006 року рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1284 затверджено акт державної приймальної комісії про готовність до введення в експлуатацію житлових квартир по АДРЕСА_11.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 9 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В.О., АКБ «Київ» продав а ТОВ «Шаян-Еліт» придбало нежитлові приміщення по АДРЕСА_11. Згідно п. 2.2 вказаного договору продаж об'єкту здійснено за 266 500 грн.

Після цього ТОВ «Шаян-Еліт» згідно договорів купівлі-продажу від 11 квітня 2011 року та від 12 квітня 2011 року, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. та зареєстрованих за № 1472, № 1468, № 14760 продало квартири № № 1, 3, 4 по АДРЕСА_11 ПП «Сади Семіраміди».

В подальшому ПП «Сади Семіраміди» згідно договорів купівлі-продажу від 20 квітня 2011 року, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., продало: квартиру АДРЕСА_8 ОСОБА_11 (реєстраційний № 1638); квартиру АДРЕСА_9 ОСОБА_12. (реєстраційний № 1647) та квартиру АДРЕСА_10 ОСОБА_13 (реєстраційний № 1630).

Крім цього, згідно договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І., зареєстрованого за № 450 ОСОБА_22 подарувала будівлі дитячого садка по АДРЕСА_11, загальною площею 224,1 м. кв., ОСОБА_14

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Шаян-Еліт» та задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 суд першої інстанції виходив із того, що спірні приміщення були надані останнім на підставі договору найму (оренди), як це передбачено частиною першою статті 759 ЦК України, який ніким не оскаржувався і у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, тому укладенням спірного договору купівлі-продажу цих приміщень їх права порушені та підлягають захисту шляхом надання орендарям права першочергового їх придбання згідно умов договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 апеляційний суд, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачі за зустрічним позовом, які відповідно до умов договору від 3 червня 2002 року, укладеного між ними та ВАТ «Завод Львівсільмаш», не довели того факту, що вартість проведених ними будівельних робіт та ремонту в установленому порядку для укладання договорів зараховано в рахунок орендної плати, а тому отримали спірну житлову нерухомість у безоплатне користування, а не за договором найму, та не є його співвласниками, а отже до правовідносин, що склалися між сторонами, не може бути застосовано положення статей 362, 777 ЦК України.

Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року та постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року суди виходили із того, що відповідно до статті 15 ЦК України та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих порушень, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 користуються спірними приміщеннями на підставі договору, укладеного ними 3 червня 2002 року з ВАТ «Завод Львівсільмаш». Зазначений договір не передбачав здійснення ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 плати за користування цими приміщеннями.

На час укладення цього договору правовідносини сторін договору регулювалися главою 27 ЦК Української РСР 1963 року (Безоплатне користування майном).

З 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України 2003 року. Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки права і обов'язки сторін за договором від 3 червня 2002 року продовжують існувати і після набрання чинності ЦК України 2003 року, то до правовідносин, які виникли з цього договору, слід застосовувати положення глави 60 ЦК України (Позичка).

Згідно статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні річ для користування протягом встановленого строку. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (стаття 831 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, яка містить загальні положення про найм (оренду) та якою, зокрема, встановлено переважні права наймача перед іншими особами.

Частини друга статті 777 ЦК України передбачає наявність переважного права у наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами на придбання речі, у разі її продажу.

Проведений аналіз дає можливість дійти до висновку, що за своєю правовою природою договір позички в силу безоплатного характеру не є договором оренди, але до нього застосовують положення Кодексу про найм (оренду), зокрема і положення статті 777 ЦК України.

Окрім того, згідно частини четвертої статті 778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судами, згідно договору № 136 від 3 червня 2002 року, укладеного між ВАТ «Завод Львівсільмаш» та ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_19 (в подальшому ОСОБА_19 замінено на ОСОБА_19), останнім надано у користування нежитлове приміщення для реконструкції під відомчі житлові приміщення.

3 листопада 2006 року рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1284 затверджено акт державної приймальної комісії про готовність до введення в експлуатацію житлових квартир по АДРЕСА_11.

Враховуючи вищезазначені положення закону та встановлені фактичні обставини слід дійти висновку, що ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 внаслідок поліпшення та реконструкції нежитлових приміщень у житлові за згодою ВАТ «Завод Львівсільмаш» було створено нове майно, співвласниками якого вони стали. Розмір їх часток відповідає вартості їх витрат на поліпшення приміщення.

На підставі частини першої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах.

Отже, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, та ОСОБА_10 як співвласники спірного приміщення мають переважне право купівлі часток цього приміщення, які їм не належать.

Крім того, частки, які не належать ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 продовжують перебувати в їх безоплатному користуванні і на них, як вже зазначалося вище, поширюються положення ч. 2 ст. 777 ЦК України щодо переважного права перед іншими особами на їх придбання.

Саме з наявності у ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 переважного перед іншими особами права на придбання спірних приміщень правильно виходив суд першої інстанції, задовольняючи їх позов та відмовляючи в позові ТОВ «Шаян-Еліт».

За таких обставин рішення суду першої інстанції слід залишити в силі як помилково скасоване апеляційним судом, одночасно скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та ухвалу суду касаційної інстанції.

Той факт, що при визначенні покупної ціни за договором, права і обов'язки за яким судом першої інстанції переведено на ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, не враховано вартості і так вже належних їм на праві власності часток у спірних приміщеннях, на законність рішення в цілому не вплинуло, до того ж зазначені особи на цю обставину не посилалися, а тому це не може бути підставою для скасування правильного по своїй суті судового рішення.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, статтею 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року скасувати і залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2014 року.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема