П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання дій неправомірними за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору дарування від 13 червня 2002 року він є власником гаража НОМЕР_1 у Товаристві власників гаражів № 2, який розташований за адресою: м. Вінниця, Сабарівське шосе, 1а. Позивач зазначає, що уповноважені Товариства власників гаражів № 2 не мають повноважень, підкріплених довіреностями, а визначений у пункті 5.5 статуту товариства спосіб про обрання правлінням товариства в наявному порядку уповноважених по одному від кожного з десяти його членів та затвердження ним поіменного списку уповноважених строком на 5 років усуває власників гаражів від управління товариством. Крім того, Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 21 лютого 2013 року скасував рішення зборів товариства від 6 квітня 2002 року, статут товариства в редакції від 14 січня 2004 року і склад уповноважених, затверджений списком від 9 грудня 2006 року, визнав відсутність правомочності в органах управління товариства з 6 квітня 2002 року.

Посилаючись на те, що діяльність товариства перебуває за межами законності, порушує публічний порядок, а також на те, що судове рішення про скасування рішення, статуту товариства й складу уповноважених не виконане, ОСОБА_7 просив визнати неправомірними дії товариства.

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 31 серпня 2015 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_7

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 28 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року визнав неподаною та повернув заявнику.

Вінницькій міський суд Вінницької області ухвалою від 15 жовтня 2015 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_7 про роз'яснення рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 26 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року залишив без руху й надав строк усунути недоліки скарги, а саме сплатити судовий збір.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 5 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року визнав неподаною та повернув заявнику.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 січня 2016 року звільнив ОСОБА_7 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 листопада 2015 року.

У квітні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_7 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 8, 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_7 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням, виданим 21 листопада 2001 року управлінням соціального захисту населення Ленінської районної ради м. Вінниці (а.с. 7, 88, 114).

Вказане посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.

Звільняючи ОСОБА_7 від сплати судового збору та відмовляючи у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 листопада 2015 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що оскільки ОСОБА_7 є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, то на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» його звільнено від сплати судового збору. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, установивши, що ОСОБА_7 є інвалідом війни третьої групи, на підставі частини першої статті 121, частини другої статті 297 ЦПК України повернув заявнику апеляційну скаргу за відсутністю у нього пільг щодо сплати судового збору у спірних правовідносинах, оскільки спір виник не з приводу захисту прав ОСОБА_7 як інваліда війни, що є підставою звільнення від сплати судових витрат на підставі частини другої статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

ОСОБА_7 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судового рішення у цій справі.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року.

В ухвалі від 29 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що ОСОБА_7 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, тому він відноситься до осіб, прирівняних до інвалідів Великої Вітчизняної війни у встановленому законодавством порядку, унаслідок чого на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 8, 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, і за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Згідно із частиною другою статті 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Частинами першою, другою статті 121 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначено у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Частиною першою цієї статті передбачено, що до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди першої та другої груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Пункти 8 і 9 частини першої статті 5 цього Закону визначають дві різні підстави для звільнення від сплати судового збору.

Заявник звільняється від сплати судового збору за наявності однієї з указаних підстав, підтвердженої документально.

Згідно з посвідченням, виданим 21 листопада 2001 року на ім'я ОСОБА_7, останній є інвалідом, прирівняним до інвалідів війни, що є підставою для звільнення його від сплати судового збору згідно з пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, слід зазначити, що положеннями частини другої статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено отримання ветеранами війни та особами, на яких поширюється дія цього Закону, безоплатної допомоги щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільнення від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.

Проте зазначені вимоги закону застосовуються до правовідносин про соціальний захист таких осіб.

У справі, яка переглядається, правовідносини виникли у зв'язку з неправомірною діяльністю Товариства власників гаражів № 2, унаслідок якої, на думку ОСОБА_7, порушуються його права, тому частина друга статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до спірних правовідносин не застосовується.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 5 листопада 2015 року, не звернув уваги на зазначені норми, не врахував, що в силу пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_7 звільнено від сплати судового збору, й передчасно вирішив питання про те, що ОСОБА_7 не усунув недоліки апеляційної скарги в установлений судовою ухвалою строк.

Суд касаційної інстанції зазначені порушення суду апеляційної інстанції норм матеріального права не усунув. Крім того, звільняючи ОСОБА_7 від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд касаційної інстанції зазначив, що заявник є інвалідом другої групи, проте не звернув увагу на те, що унаслідок зміни групи інвалідності причина настання інвалідності не змінилась, тому в такому випадку застосуванню підлягає саме пункт 8 частини першої статті 5 цього Закону.

За таких обставин відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про визнання неподаною апеляційної скарги та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_7

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 листопада 2015 року скасувати, передати справу до Апеляційного суду Вінницької області для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_7.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема