П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс», треті особи: Запорізька дирекція приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс», ОСОБА_7, ОСОБА_8, про відшкодування майнової шкоди за заявою приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (далі - ПрАТ «Європейський страховий альянс») про відшкодування майнової шкоди.

ОСОБА_6 зазначала, що 25 лютого 2012 року на просп. Леніна в м. Запоріжжі з вини ОСОБА_7, який керував автомобілем марки ЗАЗ 1102, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), унаслідок якої її автомобілю марки «Nissan Teana» завдано технічних пошкоджень.

Посилаючись на те, що 25 червня 2011 року між ОСОБА_7 та ПрАТ «Європейський страховий альянс» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, проте страховик відмовив їй у виплаті страхового відшкодування з підстави наявності вини третього учасника ДТП - ОСОБА_8, ОСОБА_6 просила стягнути з ПрАТ «Європейський страховий альянс» 29 тис. 637 грн 42 коп. майнової шкоди.

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя рішенням від 8 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив частково: стягнув з ПрАТ «Європейський страховий альянс» на її користь 20 тис. 229 грн майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, та 243 грн 60 коп. судового збору.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 листопада 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 червня 2015 року ПрАТ «Європейський страховий альянс» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності зазначеного судового рішення касаційного суду викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На обґрунтування заяви ПрАТ «Європейський страховий альянс» надало копію постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПрАТ «Європейський страховий альянс» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 25 лютого 2012 року на просп. Леніна в м. Запоріжжі за участю автомобіля ЗАЗ 1102, яким керував ОСОБА_7, та автомобіля «Nissan Teana», яким керував ОСОБА_9, сталася ДТП, унаслідок якої завдано пошкоджень автомобілю «Nissan Teana», власницею якого є ОСОБА_6

Запорізький районний суд Запорізької області постановою від 9 квітня 2012 року ОСОБА_7 визнав винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з указаною ДТП, та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

25 червня 2011 року між ОСОБА_7 та ПрАТ «Європейський страховий альянс» було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким страхувальником є ОСОБА_7, а забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ЗАЗ 1102.

6 березня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодування, на що ПрАТ «Європейський страховий альянс» листом від 16 липня 2012 року їй відмовив у виплаті цього відшкодування з підстави відсутності судового рішення із зазначенням ступеня вини кожного з водіїв та розміру належного відшкодування.

4 березня 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Європейський страховий альянс» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Відповідач у справі заявив про застосування позовної давності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з наявності вини ОСОБА_7 та обов'язку страхової компанії виплатити страхове відшкодування позивачці згідно з умовами договору страхування та нормами закону. При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що позивачка звернулась до суду з указаним позовом у межах позовної давності, оскільки початком її перебігу у цій справі є 16 липня 2012 року - дата надання відповіді страховиком на заяву позивачки, а саме відмови у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року міститься висновок про те, що день, коли сталася ДТП, унаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано майнової та моральної шкоди, вважається тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, і саме з цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього.

Отже, існує невідповідність судового рішення касаційного суду, що переглядається, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 261 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка після настання ДТП своєчасно звернулася до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, що сталася з вини фізичної особи, з якою страховик уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страховик від 16 липня 2012 року відмовив їй у виплаті цього відшкодування.

З огляду на відмову страховика виплатити страхове відшкодування суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка звернулася до суду з позовом до страховика у межах позовної давності, оскільки набула реальну можливість захистити своє право в судовому порядку після відмови страховика здійснити таку виплату, коли її очікуване право на задоволення своїх вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, було порушене.

Ураховуючи наведене та відступаючи від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (справа № 309цс15), зокрема про те, що саме із часу скоєння ДТП у потерпілого виникає право вимоги до страхової компанії, відповідальної за безпосереднього заподіювача шкоди, та починається перебіг позовної давності, необхідно дійти висновку про те, що право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 червня 2015 року немає.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 червня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема