П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 13 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/6867, за умовами якого банк надав їй грошові кошти в сумі 94 тис. 886 доларів США зі сплатою 13 % річних та комісій у розмірі та порядку, визначених у додатку 1 до цього договору, з терміном погашення кредиту до 10 числа (включно) кожного місяця, починаючи з червня 2008 року та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 12 травня 2023 року. Унаслідок неналежного виконання узятих на себе зобов'язань за договором кредиту, непогашення кредиту згідно з графіком платежів станом на 22 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 170 тис. 410 доларів США 98 центів, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 1 млн. 362 тис. 94 грн 98 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 157 тис. 910 доларів США 14 центів, 30 тис. 604 грн 10 коп. пені та 3 тис. 654 грн сплаченого судового збору, в решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 845 тис. 859 грн. 74 коп. заборгованості за кредитним договором, в решті вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 257, 260, 261, 267 та 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року, 17 лютого 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 травня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/6867, за умовами якого банк надав їй грошові кошти в сумі 94 тис. 886 доларів США зі сплатою 13 % річних та комісій у розмірі та порядку, визначених у додатку 1 до цього договору.

Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку № 2 до цього договору.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у боржника перед банком виникла заборгованість, яка станом на 22 січня 2014 року становила 1 млн. 362 тис. 94 грн 98 коп.

Відповідно до пункту 1.1.1 кредитного договору погашення кредиту буде здійснюватися до 10 числа (включно) кожного місяця, починаючи з червня 2008 року (останній платіж 2023 року) та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 12 травня 2023 року, на умовах, визначених цим договором.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в останній робочий день поточного місяця (за винятком місяців, у яких надається та остаточно погашається кредит) за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця (включно) ( п. 2.4.1. договору).

Згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову,суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що ПАТ «Укрсоцбанк», звернувшись до суду з указаним позовом у липні 2014 року, пропустило строк позовної давності щодо частини заявлених вимог, оскільки положеннями спірного кредитного договору визначено обов'язок боржника повернути всю суму боргу частинами шляхом внесення щомісячних платежів, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного чергового траншу, а початок перебігу строку позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його сплати, у зв'язку із чим сума заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитним коштами підлягає стягненню, починаючи із 6 червня 2011 року, а пеня з огляду на частину другу статті 258 ЦК України - з 26 червня 2013 року.

У справі, за результатами розгляду якої Верховний Суд України ухвалив надану для порівняння постанову від 17 лютого 2016 року, розглянуто позовні вимоги про визнання поруки припиненою.

Разом з тим в інших судових рішеннях, наданих заявницею на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, наданій заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок суду про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, а якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 530 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 610 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частиною першою статті 612 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843684/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої цієї статті за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7 (сплата процентів), 3.3.8 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 грудня 2008 року, а тому за пунктом 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 березня 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 11 березня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 26 червня 2014 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Ухвалюючи рішення, суди не врахували, що в зв'язку з неналежним виконанням умов договору, змінився строк виконання основного зобов'язання (пункт 4.5 договору) та банк мав право з 11 березня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак позовну заяву подав до суду лише у липні 2014 року, та не з'ясували причини пропущення банком позовної давності, не дали їм оцінки.

У справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 257, 260, 261, 267 та 526 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко А.Г. Ярема