П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Коротких О.А., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників: позивача - Павловича Д.М., відповідача - Асіпцової О.В., Пясецького Д.В., третьої особи - Олійник Н.Л., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ) до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля), треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - управління ДКС), Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ДПІ звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Міненерговугілля заборгованість за бюджетною позичкою у сумі 17 430 000 грн, яка надана на закупівлю вугільної продукції власного видобутку та за імпортом для теплових електростанцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 1998 року № 135 «Про виділення коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України на закупівлю вугільної продукції для потреб електроенергетики» (далі - постанова № 135).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ДПІ зазначила, що у 1998 році згідно з постановою № 135, враховуючи вкрай небезпечний стан справ в електроенергетичній галузі, пов'язаний з майже повним спрацюванням палива на теплових електростанціях, що змушує працювати енергосистему на межі аварії і загрожує енергетичній безпеці держави, Міністерству енергетики виділено 25 000 000 грн з терміном повернення до 1 листопада 1998 року на закупівлю вугільної продукції власного видобутку і за імпортом для теплових електростанцій, що належать до сфери управління зазначеного Міністерства. Міністерство фінансів було зобов'язано профінансувати ці витрати з резервного фонду Кабінету Міністрів України, Міністерство енергетики разом з Національною комісією з питань регулювання електроенергетики - визначити механізм повернення зазначених коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 року № 682 «Про реструктуризацію заборгованості енергогенеруючих компаній за фінансовою допомогою, що надавалася Кабінетом Міністрів України на поворотній основі» зобов'язано Міністерство енергетики вжити заходів до забезпечення повного повернення бюджетних коштів енергогенеруючими компаніями, яким вони надавалися, зокрема, постановою № 135 на поворотній основі для закупівлі ядерного палива і вугільної продукції. У пункті 2 постанови № 682 передбачено, що сума заборгованості за зазначеною фінансовою допомогою підлягає реструктуризації шляхом розстрочення її сплати на 60 місяців із сплатою рівними частками до 25 числа кожного місяця починаючи з 1 січня 2000 року; реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, до неї не нараховуються відсотки і не застосовуються штрафні санкції.

17 серпня 2012 року управління ДКС на підставі Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року № 174 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_03_02/pravo1/KP110174.html?pravo=1>, у зв'язку з неповерненням коштів звернулося до ДПІ з листом № 06-08/4347-10853 щодо проведення претензійно-позовної роботи по стягненню простроченої перед державним бюджетом заборгованості. 13 червня 2014 року управління ДКС направило ДПІ подання № 1046 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості, яка станом на 1 червня 2014 року становила 17 430 000 грн.

25 жовтня 2012 року ДПІ у зв'язку з несплатою боргу Міненерговугілля направила останньому податкову вимогу № 5255, яка не була виконана (як і оскаржена).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 9 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Суди встановили, що 17 серпня 2005 року Міністерством палива та енергетики України наказом № 394 «Про повернення фінансової допомоги» на виконання, зокрема, постанови № 135, якою на останнє покладено обов'язок щодо визначення механізму повернення зазначених у ній коштів, керівникам відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Дніпроенерго», ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «Західенерго», ВАТ «Центренерго» наказано вжити заходів з повернення у 2006 році до державного бюджету отриманої з резервного фонду на зворотній основі фінансової допомоги. У додатку до названого наказу визначено, що кошти фінансової допомоги, отримані на підставі постанови № 135, в сумі 25 000 000 грн підлягають поверненню та обліковуються як заборгованість за ВАТ «Дніпроенерго» в розмірі 14 400 000 грн, ВАТ «Донбасенерго» - 6 690 000 грн, ВАТ «Західенерго» - 880 000 грн, ВАТ «Центренерго» - 3 030 000 грн. Згідно з копіями виписок, наданими департаментом бухгалтерського обліку управління ДКС, кошти в сумі 6 690 000 грн повернуті ВАТ «Донбасенерго», а в сумі 880 000 грн - ВАТ «Західенерго».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 травня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову. На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 липня та 26 серпня 2015 року (№№ К/9991/8558/1, К/800/25115/15 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення вказаних у позові ДПІ коштів з Міненерговугілля, з огляду на те, що у ході розгляду справи ні позивач, ні треті особи не надали первинних та банківських документів, які б підтверджували перерахування бюджетних позичок Міненерговугілля (або його структурному підрозділу) та їх безпосереднє отримання останнім. Крім того, як установили суди, зазначені кошти підлягають поверненню та обліковуються як заборгованість за ВАТ «Дніпроенерго», ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «Західенерго» та ВАТ «Центренерго», що частково погашена.

Водночас у справах, на рішення в яких ДПІ посилається, як на підтвердження наявності різного правозастосування, суд касаційної інстанції, задовольняючи позови ДПІ про стягнення зі СТОВ «Коротище» коштів, отриманих із державного бюджету на проведення комплексу робіт, а також із Міненерговугілля коштів, отриманих ним із резервного фонду КМУ для придбання засобів захисту працівників шахт, виходив із доведення у цих справах наявності заборгованості із зазначених коштів саме у цих осіб, які і є належними відповідачами у таких позовах.

Таким чином, наведені судові рішення суду касаційної інстанції ухвалені за різних фактичних обставин справ, встановлених судами, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.А. Коротких В.В. Кривенко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький