П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б., суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Шевченківського району м. Києва (далі - Прокурор) до державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Мощонської Ірини Володимирівни (далі - Держреєстратор, Укрдержреєстр відповідно), Укрдержреєстра, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - Реєстраційна служба у м. Києві), треті особи: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Укркапітал» (далі - ТОВ «ІК «Укркапітал»), про визнання протиправними рішень, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Прокурор звернувся до суду з позовом до Держреєстратора, Укрдержреєстру та Рестраційної служби у м. Києві про:

- визнання протиправним рішення Держреєстратора від 29 жовтня 2013 року № 7340279 щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) - права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ІК «Укркапітал» (далі - рішення від 29 жовтня 2013 року, спірна квартира відповідно);

- зобов'язати Укрдержреєстр скасувати рішення від 29 жовтня 2013 року;

- визнати протиправним рішення Реєстраційної служби у м. Києві від 27 вересня 2013 року щодо внесення запису про право власності на спірну квартиру за ТОВ «ІК «Укркапітал».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Держреєстратор протиправно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а Реєстраційна служба у м. Києві протиправно зареєструвала право власності ТОВ «ІК «Укркапітал» на спірну квартиру, оскільки право власності на зазначену квартиру вже було зареєстровано за ОСОБА_1

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 листопада 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову - про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 лютого 2015 року касаційну скаргу ТОВ «ІК «Укркапітал» задовольнив. Постанову суду апеляційної інстанції скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ОСОБА_1. звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права. Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1. вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV), статей 2, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у подібних правовідносинах.

Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2015 року скасувати та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції або направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1. додав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 5 лютого, 16 квітня, 30 жовтня, 27 листопада 2014 року, 19 травня, 10 та 11 червня 2015 року (справи №№ К/800/48905/13, К/800/58204/13, К/800/40574/13, К/800/51338/14, К/800/5727/15 (К/800/6909/15), К/800/43235/13, К/800/51950/14 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У рішеннях, наданих ОСОБА_1 на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції за подібних фактичних обставин по-різному застосував норми Закону № 1952-ІV, Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 року № 1844/5 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2102/22414; далі - Порядок використання даних), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_02_12/pravo1/KP110703.html?pravo=1> (далі - Порядок державної реєстрації прав), та інші підзаконні акти.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції зазначив, що у Держреєстратора не було підстав, передбачених статтями 22-24

Закону № 1952-ІV, для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав чи відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень та погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що Мощонська І.В. при прийнятті оскаржуваного рішення від 29 жовтня 2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та Реєстраційна служби у м. Києві при внесенні запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі зазначеного рішення та виданні ТОВ «ІК «Укркапітал» витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на спірну квартиру діяли відповідно до положень законодавства.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Преамбулою Закону № 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

За частиною тринадцятою статті 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1952-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_396/ed_2015_02_07/pravo1/T041952.html?pravo=1>передбачено, що орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_403/ed_2015_02_07/pravo1/T041952.html?pravo=1>державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_07/pravo1/T041952.html?pravo=1>; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналогічні положення тим, які встановлені у пункті 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV, передбачені пунктом 12 Порядку державної реєстрації прав.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Закону № 1952-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_500/ed_2015_02_07/pravo1/T041952.html?pravo=1>державна реєстрація обтяжень здійснюється, зокрема, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені Порядком державної реєстрації прав (пункти 7, 10).

Під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 3 Порядку використання даних відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень податковою заставою, під час проведення державної реєстрації прав з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Держреєстратор не заперечував, що відповідно до частини другої статті 9 Закону № 1952-IV він встановив наявність запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 від 16 серпня 2012 року, що виникло на підставі рішень Печерського районного суду міста Києва від 8 серпня 2011 року та 8 травня 2012 року, якою номер квартири 65 змінено на В 4-2. Водночас суди встановили, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 29 жовтня 2013 року Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 8 квітня 2013 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описок у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 8 серпня 2011 року відмовив. При цьому ОСОБА_1 не позбавлено майнових прав на спірну житлову площу.

Відповідно до пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (далі - Порядок ведення Державного реєстру), державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності від 29 жовтня 2013 року на спірну квартиру за ТОВ «ІК «Укркапітал» право власності на останню вже було зареєстроване за ОСОБА_1, рішення суду, яким би було скасовано саму державну реєстрацію права власності відсутнє, тобто не було скасовано рішення про таку реєстрацію, а отже, Держреєстратор фактично прийняла рішення про скасування державної реєстрації прав без наявності обов'язково необхідного рішення суду, чим порушила статтю 26 Закону № 1952-ІV та пункт 41 Порядку ведення Державного реєстру, відповідно до яких державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав тільки у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Тобто, оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру прийнято та здійснено з порушенням частини другої статті 9, частини другої статті 26 Закону № 1952-ІV, а також пункту 12 Порядку державної реєстрації прав, пункту 3 Порядку використання даних та пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції без належного з'ясування фактичних обставин справи передчасно дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими.

Згідно зі статтею 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2015 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2014 року та постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.А. Коротких П.В. Панталієнко О.В. Кривенда І.Л. Самсін В.В. Кривенко О.О. Терлецький В.Л. Маринченко