П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - Виконком) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

16 травня 2014 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до Виконкому, у якому просила: визнати неправомірною бездіяльність Виконкому в частині неповідомлення про наявне за колективним договором на 2006-2009 роки право на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових питань та в частині невиплати самостійно відповідачем у 2009 році такої матеріальної допомоги; зобов'язати Виконком нарахувати та виплатити їй матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач при звільненні її з роботи не в повному обсязі розрахувався з нею, оскільки відповідно до статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII) заробітна плата державних службовців складається із посадових окладів, премій, доплат за ранги, надбавки за вислугу років та інших надбавок.

Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області ухвалою від 21 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, адміністративний позов залишив без розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 липня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 на вищезазначені рішення.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, які залишили без розгляду адміністративний позов, погодився з їхніми висновками, оскільки позивачка пропустила строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), та не надала суду доказів поважності пропуску строку.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_9 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статей 99, 100 КАС.

На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2015 року, яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах.

У цьому рішенні суд касаційної інстанції не погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій та дійшов висновку, що пропущений строк відповідно до статті 99 КАС не поширюється на спірні правовідносини, і застосував статтю 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), якою встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні статті 99 КАС та статті 233 КЗпП та у постанові від 13 жовтня 2015 року (справа № 21-2686а15) зазначив таке.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП).

Частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Частиною другою статті 33 Закону № 3723-XII передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.

Отже, висновок судів у справі, що розглядається, щодо пропуску ОСОБА_9 строку для звернення до суду не ґрунтується на правильному застосуванні норм права, тому всі ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню.

Беручи до уваги те, що суди всіх інстанцій фактичні обставини справи не з'ясовували, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України позбавлена можливості ухвалити нове судове рішення, а отже, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвали Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 21 травня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2014 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький