П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Ємця А.А. суддів:Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І. та Шицького І.Б.,
за участю фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та представника арбітражного керуючого Бідної О.І. - Бут Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 922/4908/13 за заявою фізичної особи-підприємця - адвоката ОСОБА_6 до Приватної виробничо-комерційної фірми «Будсервіс» про визнання банкрутом,
в с т а н о в и л а:
До Верховного Суду України звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_6 із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 922/4908/13 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 8, 115 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії ухвали Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2015 року у справі № 904/8796/14 та постанов Вищого господарського суду України від 22 липня 2015 року у справі № 922/1071/14 та від 25 серпня 2015 року у справі № 910/8031/13, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального та процесуального права.
Також заявником додано копію постанови Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 916/2019/13, в якій, на його думку, викладено висновок щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якому не відповідає судове рішення суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2015 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 922/4908/13.
У заяві фізична особа-підприємець ОСОБА_6 просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 922/4908/13 та залишити в силі постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 грудня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство Приватної виробничо-комерційної фірми «Будсервіс»; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бідну Оксану Іванівну, встановлено розмір оплати послуг арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна боржника у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання повноважень, джерелами сплати грошової винагороди розпоряднику майна встановлено авансування ініціюючого кредитора, що вноситься на депозитний рахунок нотаріуса.
Постановою господарського суду Харківської області від 21 травня 2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарськогого суду від 4 серпня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2014 року, визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Караченцева Юрія Леонідовича.
У травні 2014 року арбітражний керуючий Бідна О.І. звернулась до господарського суду Харківської області з заявою про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 лютого 2015 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 березня 2015 року, частково задоволено заяву арбітражного керуючого Бідної О.І. та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь арбітражного керуючого Бідної О.І. грошову винагороду в розмірі 13 122 грн. 97 коп.
Постановою Вищого господарського суду України від 26 травня 2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 березня 2015 року скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року ухвалу господарського суду Харківської області від 27 лютого 2015 року в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь арбітражного керуючого Бідної О.І. грошової винагороди скасовано. У задоволенні заяви арбітражного керуючого Бідної О.І. відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року скасовано, ухвалу господарського суду Харківської області від 27 лютого 2015 року залишено без змін.
В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про наявність підстав для виплати грошової винагороди арбітражному керуючому.
Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі в справі № 904/8795/14 суд касаційної інстанції відмовив у прийнятті касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції щодо затвердження суми грошової винагороди розпорядника майна банкрута з огляду на те, що судові рішення в цій частині не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Водночас постанови Вищого господарського суду України від 22 липня 2015 року у справі № 922/1071/14 та від 25 серпня 2015 року у справі № 910/8031/13 не є прикладом різного застосування судом касаційної інстанції положень статей 8, 115 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки у цих постановах йдеться про інші правовідносини, які були предметом розгляду судами.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]».
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою визначено особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 ГПК України, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Частиною третьою статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Отже, наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку, є вичерпним.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Тому частину третю статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про відшкодування сум грошової винагороди арбітражному керуючому із завершенням відповідного апеляційного провадження.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення у частині відшкодування сум грошової винагороди арбітражному керуючому, діяв не як суд, встановлений законом. Відтак постанова Вищого господарського суду від 13 жовтня 2015 року в справі, що розглядається, підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни чи ухвалення нового рішення Верховний Суд України відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 49, 11114 , 11123 -11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 922/4908/13 задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 922/4908/13 скасувати, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року залишити в силі.
Стягнути з арбітражного керуючого Бідної Оксани Іванівни (61037, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (04119, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) 1 583 грн. 40 коп. судового збору за подачу заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК України.
Головуючий А.А. Ємець
Судді: І.С. Берднік
Т.Є. Жайворонок
П.І. Колесник
І.Б. Шицький