П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є., за участю представників акціонерної компанії «Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті» в особі представництва компанії - Алишевої Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву акціонерної компанії «Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті» в особі представництва компанії (далі - Акціонерна компанія) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2016 року у справі № 910/20246/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бауком-Україна» (далі - ТОВ «Бауком-Україна») до Акціонерної компанії, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лайт Інвест» (далі - ТОВ «ТД «Лайт Інвест») про стягнення суми та зобов'язання передати майно,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ТОВ «Бауком-Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерної компанії та ТОВ «ТД «Лайт Інвест» про стягнення 101 581 051 грн 05 коп. і зобов'язання передати майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок неналежного виконання Акціонерною компанією зобов'язань за договором суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки від 30 липня 2009 року № 30/07/09-БУ (далі - Договір суборенди) у компанії виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 27 371 940 грн 85 коп., за прострочення сплати якої додатково нараховано пеню у розмірі 449 859 грн 80 коп., інфляційні втрати - 29 259 249 грн 05 коп., 3 % річних - 4 769 466 грн 95 коп., а також неустойку за прострочення повернення майна у розмірі 39 730 534 грн 40 коп. Із метою відновлення своїх порушених прав позивач просив передати йому транспортні засоби та спеціальну техніку належні Акціонерній компанії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерної компанії на користь ТОВ «Бауком-Україна» заборгованість з орендної плати у розмірі 16 502 512 грн 40 коп., неустойку за прострочення повернення майна у розмірі 39 730 534 грн 40 коп., пеню за прострочення зі сплати орендної плати у розмірі 449 859 грн 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 23 750 789 грн 68 коп. і 3 % річних у розмірі 4 015 486 грн 61 коп. Стягнуто з ТОВ «ТД «Лайт Інвест» на користь ТОВ «Бауком-Україна» 100 000 грн 00 коп. заборгованості. Провадження у справі в частині вимог про стягнення з Акціонерної компанії на користь ТОВ «Бауком-Україна» заборгованості з орендної плати у розмірі 10 769 428 грн 45 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 324 483 грн 00 коп. і 3 % річних у розмірі 377 244 грн 35 коп. припинено. В іншій частині вимог у позові відмовлено.

Це судове рішення постановою Київського апеляційного господарського суду України від 18 січня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 квітня 2016 року залишено без змін.

Акціонерна компанія у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) подала заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2016 року у справі № 910/20246/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, і просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду України від 18 січня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Бауком-Україна» повністю, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 13, 14, 16, 549, 598, 625, 631, 759, 762, 763 та 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 230 та 232 Господарського кодексу України.

В обґрунтування заяви Акціонерною компанією надано: копії постанов Вищого господарського суду України від 27 квітня 2010 року у справі № 2-2/1650-2009, від 18 січня 2011 року у справі № 53/118, від 13 червня 2016 року у справі № 911/1403/15, від 20 липня 2016 року у справі № 904/9348/15, від 15 жовтня 2014 року у справі № 9/5007/12/11, від 03 вересня 2012 року у справі № 9/5007/12/11, в яких, на думку заявника, суд, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми права, дійшов протилежного висновку щодо внесення орендної плати після закінчення строку дії договору оренди, а також щодо можливості застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року вирішено питання про допуск справи № 910/20246/15 до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження, зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у цій справі та здійснено підготовчі дії.

Відповідно до підпункту 2.3.47 розділу II Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 23 вересня 2016 року № 126/0/19-16 автоматизованою системою здійснено заміну судді-доповідача ОСОБА_1., якого звільнено згідно з Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII, на суддю-доповідача Ємця А.А. для розгляду зазначеної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Акціонерної компанії, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30 липня 2009 року між ТОВ «Бауком-Україна» та Акціонерною компанією укладено Договір суборенди, відповідно до пункту 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в орендне користування за плату на певний строк транспортні засоби (спецтехніку) на умовах, викладених у Договорі, згідно з додатками, що є невід'ємними частинами Договору.

За змістом пункту 6.1 Договору суборенди він вступає в силу з моменту передачі майна суборендарю відповідно до акта приймання-передачі та діє протягом одного місяця. Термін оренди автоматично вважається продовженим до 31 грудня 2009 року, якщо за три календарних дні до закінчення терміну дії Договору, зазначеного у пункті 6.1, не надійшло жодних письмових заперечень від сторін про розірвання цього Договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Договір суборенди припинив свою дію 31 грудня 2009 року, водночас, доказів повернення Акціонерною компанією орендованого майна немає.

24 березня 2015 року між ТОВ «ТД «Лайт Інвест» і ТОВ «Бауком-Україна» укладено договір поруки № 24/03-15 (далі - Договір поруки), відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «ТД «Лайт Інвест» поручається перед ТОВ «Бауком-Україна» за виконання всіх обов'язків Акціонерної компанії (боржника), що виникли із Договору суборенди.

Відповідно до пункту 3.1 Договору поруки порукою за цим Договором забезпечується виконання боржником взятих на себе за Договором суборенди зобов'язань (у тому числі щодо сплати штрафних санкцій, які виникнуть у випадку неналежного виконання ним таких зобов'язань), у сумі, що не може бути більшою 100 000 грн. 00 коп.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Акціонерна компанія після спливу строку дії Договору суборенди продовжувала користуватися орендованим майном, зобов'язання останньої з внесення орендної плати за весь час фактичного користування майном не припинилися, оскільки припинення орендної плати в розумінні умов Договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом спливу строку дії Договору. Таким чином, Акціонерною компанією було допущено прострочення виконання грошового зобов'язання та прострочення з повернення орендованого майна, за що судами попередніх інстанцій, на думку суду касаційної інстанції, правомірно застосовано наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК та частиною другою статті 785 ЦК.

Зі змісту постанов Вищого господарського суду України від 27 квітня 2010 року у справі № 2-2/1650-2009 та від 18 січня 2011 року у справі № 53/118, копії яких заявником надано на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, вбачається, що договори оренди, укладені між сторонами у межах зазначених справ, було достроково розірвано в односторонньому порядку.

У постанові Вищого господарського суду України від 03 вересня 2012 року у справі № 9/5007/12/11, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, предметом позову є розірвання договору та стягнення суми, а постанова Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року у справі № 9/5007/12/11 розглядалася за нововиявленими обставинами. Крім того, рішення у зазначеній справі враховано при прийнятті оскаржуваної постанови.

Отже, у цих постановах Вищого господарського суду України та у постанові суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними з огляду на відмінність у предметі спору, підставах позову, змісті позовних вимог і фактичних обставинах справи.

Крім того, не можуть вважатися доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах постанови Вищого господарського суду України від 13 червня 2016 року у справі № 911/1403/15 та від 20 липня 2016 року у справі № 904/9348/15, якими рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи не підтвердилися.

Зважаючи на те, що факт неоднакового застосування положень матеріального права не підтвердився, заява Акціонерної компанії не підлягає задоволенню.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року та статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви акціонерної компанії «Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті» в особі представництва компанії відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий А.А. Ємець

Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок