П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_5, треті особи: Іванівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області, про визнання наказів та свідоцтва про право власності недійсними, скасування державної реєстрації права власності за заявою ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року заступник прокурора Чернігівської області звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 31 жовтня 2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність на території Іванівської сільської ради Чернігівського району для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_5 у власність вказаної земельної ділянки; визнати недійсним свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.

Прокурор зазначав, що рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 13 квітня 2009 року було вирішено провести зміни меж села Количівка Чернігівського району Чернігівської області та замовити землевпорядні роботи з розробки проекту землеустрою щодо зміни меж цього населеного пункту за рахунок введення в його межі земельних ділянок господарського двору колишньої агрофірми «Авангард» орієнтовною площею 3 га і земель запасу, що знаходяться на території колишнього аеропорту села Количівка, орієнтовною площею 60 га. У подальшому рішенням від 14 грудня 2012 року було внесено зміни до зазначеного рішення сільської ради в частині збільшення населеного пункту орієнтовно на 119 га. На підставі зазначених рішень було розроблено проект землеустрою, а рішенням сільської ради від 27 лютого 2013 року вирішено внести зміни до генерального плану села Количівка та розробити детальний план території перспективного розвитку цього села. Рішенням сільської ради від 18 листопада 2013 року було затверджено зміни до генерального плану села Количівка та детальний план території його перспективного розвитку на 91,162 га Іванівської сільської ради.

На порушення положень частини другої статті 173, частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у процесі розроблення змін меж села Количівка, який тривав з 2009 року, наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 31 жовтня 2013 року було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_5 Згідно з генеральним планом с. Количівка та детальним планом території перспективного розвитку цього села спірна земельна ділянка відноситься до території житлової садибної та блокованої забудови і підлягає включенню в межі зазначеного населеного пункту. Після розроблення ОСОБА_5 проекту землеустрою було видано наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 5 грудня 2013 року, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Іванівської сільської ради Чернігівського району. 20 січня 2014 року ОСОБА_5 зареєструвала своє право власності у реєстраційній службі Чернігівського районного управління юстиції (далі - реєстраційна служба Чернігівського РУЮ).

Проведеною прокурором перевіркою встановлено факт передачі Головним управлінням Держземагентства у Чернігівській області у власність ОСОБА_5 земельної ділянки з порушенням земельного законодавства, оскільки відведення землі відбулося без погодження з Іванівською сільською радою за рахунок земель, які відносяться до території житлової садибної та блокованої забудови с. Количівка Іванівської сільської ради та входять в межі зазначеного населеного пункту.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 9 липня 2015 року, позов заступника прокурора Чернігівської області задоволено: визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 31 жовтня 2013 року, яким надано ОСОБА_5 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 5 грудня 2013 року, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_5 у власність спірну земельну ділянку; визнано недійсним свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку, видане 20 січня 2014 року на ім'я ОСОБА_5, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 118, 198 ЗК України, статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 50 Закону України «Про землеустрій»; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_5 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 та 21 квітня, 23 грудня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 31 жовтня 2013 року згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області за № ЧН/7425582800:04:000/00001067 ОСОБА_5 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу на замовлення ОСОБА_5 товариство з обмеженою відповідальністю «Молодіжна інвестиційна компанія» розробило проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної вище земельної ділянки.

Згідно з висновком № 2233 управління Держземагентства у Чернігівському районі Чернігівської області від 28 листопада 2013 року погодило ОСОБА_5 проект землеустрою.

5 грудня 2013 року на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Чернігівській області затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_5 у власність розташовану на території Іванівської сільської ради Чернігівського району земельну ділянку площею 2,0000 га пасовищ з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

14 січня 2014 року згідно з рішенням № 10093237 реєстраційної служби Чернігівського РУЮ за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

20 січня 2014 року реєстраційна служба Чернігівського районного управління юстиції видала ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 16424966.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інст <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>анції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що всупереч приписам земельного законодавства земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району відведена у власність ОСОБА_5 неправомірно за рахунок земель села Количівка. На порушення вимог статті 198 ЗК України, статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою земельної ділянки площею 2,0 га, наданої у власність ОСОБА_5, не погоджувався Іванівською сільською радою. Отже, накази Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 31 жовтня 2013 року № ЧН/7425582800:04:000/00001067 та від 5 грудня 2013 року № ЧН/7425582800:04:000/0000158 на підставі пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України є недійсними, унаслідок чого є недійсним і видане ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства.

Разом із цим в іншій справі з аналогічних правовідносин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_5, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 23 грудня 2015 року дійшов висновку про безпідставність позовних вимог прокурора, оскільки Головне управління Держземагентства в Чернігівські області, видаючи наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і про надання її у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, діяло у межах наданих законом повноважень, оскільки в установленому законом порядку межі села Количівка було змінено вже після передачі громадянину у власність спірної земельної ділянки.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 <http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/print1456215282788271> цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Суди встановили, що станом на 2009 рік межі села Количівка не були встановлені, тобто відсутні правові підстави вважати комунальною власністю усі земельні ділянки, не передані у приватну власність.

Рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 13 квітня 2009 року встановлено відсутність юридичного оформлення існуючих у натурі зовнішніх меж села Количівка та визнано за необхідне змінити межі із замовленням землевпорядних робіт з розробки проекту населеного пункту.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності, оскільки у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів. Отже, рішення Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 13 квітня 2009 року відповідало положенням статті 173 ЗК України, проте не встановлювало жодних меж села Количівка.

За частиною третьою статті 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не зумовлює припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті, відповідно до якої землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами. Земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися в комунальну власність), переходять у власність територіальної громади за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населених пунктів, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна міська рада.

Відповідно до частини сьомої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних і міських рад в установлений строк, зокрема, узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад.

Суди встановили, що 27 лютого 2013 року рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Количівка, вирішено просити Чернігівську районну раду погодити це рішення.

18 листопада 2013 року рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області затверджено зміни до генерального плану села Количівка.

Відповідно до частини першої статті 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

25 квітня 2014 року рішенням Чернігівської районної ради Чернігівської області затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Количівка Чернігівського району Чернігівської області зі збільшенням його площі на 118,5290 га.

Проаналізувавши положення пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України, можна зробити висновок, що виключно з 25 квітня 2014 року, тобто з дати затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Количівка, спірна земельна ділянка може перебувати в комунальній власності, тобто належати відповідній територіальній громаді.

Оскільки відповідно до частини третьої статті 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не зумовлює припинення права власності чи права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті, право приватної власності на спірну земельну ділянку, набуте ОСОБА_5, слід вважати таким, що відповідає чинному на момент набуття законодавству України.

ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку 20 січня 2014 року, тобто до прийняття відповідним органом рішення про включення спірних земель в межі населеного пункту села Количівка 25 квітня 2014 року.

Оскільки неправильне застосування судами вищезазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 9 липня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову заступника прокурора Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_5, треті особи: Іванівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області, про визнання наказів та свідоцтва про право власності недійсними, скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. СімоненкоЛ.І. Охрімчук