П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Коротких О.А.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Шульц» (далі - Підприємство) - Тимошенка І.В.,

третьої особи ОСОБА_10 - ОСОБА_9., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Підприємства до Головного управління Державного земельного агентства у Черкаській області (далі - управління Держземагентства), начальника управління Держземагентства Гамана П.І., третя особа - ОСОБА_10, про скасування наказу,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати наказ управління Держземагентства від 14 квітня 2014 року № К/712030100:02:002/00003286 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 42,0545 га ОСОБА_10 в оренду терміном на 40 років для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Городищенської міської ради Городищенського району Черкаської області за межами населеного пункту (далі - Наказ).

На обґрунтування своїх вимог зазначало, що спірний Наказ є неправомірним, оскільки відповідно до умов переукладеного договору оренди Підприємства з Городищенською районною державною адміністрацією Черкаської області від 1 березня 2008 року останній укладений терміном на п'ять років, при цьому після спливу чергового строку договору оренди відповідач не надіслав позивачу повідомлення про заперечення щодо продовження договору оренди і позивач продовжує використовувати цю земельну ділянку.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 1 липня 2014 року у задоволенні позову Підприємства відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач пропустив строк, встановлений законом на використання переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 червня 2015 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 1 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позову: скасував Наказ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд касаційної інстанції, посилаючись на частини третю, п'яту, шосту статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) та пункт 8 договору оренди, зазначив, що оскільки Підприємство продовжувало користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а отже, договір оренди землі сільськогосподарського призначення вважається поновленим на 5 років, у відповідача не було законних підстав для прийняття спірного Наказу.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, представник третьої особи звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України та залишити в силі ухвалу апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неоднакове застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: положень статті 33 Закону № 161-XIV, статей 125, 126 Земельного кодексу України, статті 17 КАС.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2014 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

В ухвалі від 5 червня 2014 року Вищий адміністративний суд України, дійшовши висновку, що у справі районна державна адміністрація, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою - укладаючи договори оренди земельних ділянок, має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин і владних управлінських функцій не здійснює, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС, оскільки такий спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду

України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширювалася на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконним та скасування Наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду, яка на той час знаходилася у користуванні позивача на підставі договору оренди, а позивач уживав передбачені законом заходи для продовження дії цього договору.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву представника третьої особи ОСОБА_10 - ОСОБА_9 задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 1 липня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький