П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - Товариство) до територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Донецькій області (далі - Управління, Держгірпромнагляд відповідно), третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області, про визнання протиправними та скасування актів від 24 квітня 2015 року без номера проведення спеціального розслідування нещасного випадку (форма Н-5) та № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1),

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року Товариство звернулося з позовом до Управління, в якому просило визнати протиправними та скасувати акти від 24 квітня 2015 року без номера проведення спеціального розслідування нещасного випадку (форма Н-5) та № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1).

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що 11 січня 2015 року під час проведення навантажувально-розвантажувальних робіт на території шламового відвалу № 2 східного складу цеху шихтопідготовки аглофабрики Товариства з машиністом екскаватора підрядної організації товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Нова» ОСОБА_8 трапився нещасний випадок. Внаслідок отриманих травм він помер. За результатами проведення спеціального розслідування нещасного випадку 24 квітня 2015 року відповідач склав указані вище акти.

Вважаючи, що акти від 24 квітня 2015 року форм Н-5 та Н-1 є незаконними та протиправними, Товариство просить їх скасувати.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 20 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, провадження у справі закрив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 грудня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд.

На обґрунтування заяви додало копію постанови Вищого адміністративного суду України від 8 квітня 2015 року (справа № К/800/1510/15), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини другої статті 17 КАС.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані акти не є актами індивідуальної дії та не можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, і про те, що у розумінні статті 3 КАС спеціальна комісія, створена для розслідування нещасного випадку, не є суб'єктом владних повноважень, оскільки до неї входили представники відповідача, третьої особи та суб'єктів господарювання.

У наданому для порівняння рішенні від 8 квітня 2015 року Вищий адміністративний суд України у подібних відносинах дійшов висновку, що оскільки остаточний розгляд і затвердження актів форм Н-5 та Н-1 здійснив начальник територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області на виконання своїх повноважень, передбачених пунктом 49 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, то він діяв як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Крім того, оскаржувані акти впливають на права потерпілих щодо виплати страхових внесків та надання соціальних послуг, передбачених Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та призводять до виникнення певних обов'язків у інших учасників цих правовідносин, а отже, вони є рішеннями у розумінні пункту 1 частини другої статті 17 КАС і позовні вимоги щодо їх оскарження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом першим частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як убачається зі справи, що розглядається, оспорювані акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що рішення Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.О. Терлецький