ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю прокурора Баклан Н.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі - управління ДВС), третя особа - управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - управління ПФУ), про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

Заступник прокурора Запорізької області в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до управління ДВС, третя особа - управління ПФУ, про визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Суд установив, що у листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зобов'язання управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату йому пенсії як особі, постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя постановою від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-3860/10 позов задовольнив: зобов'язав управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну ОСОБА_1, згідно зі статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (державна пенсія) та 75 % соціальної пенсії за віком (додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю) з 3 травня по 3 листопада 2010 року, а далі здійснювати нарахування та виплату вказаної пенсії щомісячно - постійно.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 квітня 2011 року зазначену постанову суду першої інстанції скасував у частині зобов'язання управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком за період з 3 травня по 3 листопада 2010 року, та відмовив у задоволенні наведеної частини вимог.

Визнав протиправними дії управління ПФУ та зобов'язав Головне управління ПФУ нарахувати ОСОБА_1, починаючи з 14 листопада 2010 року державну пенсію відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII виходячи із розміру 8-ми мінімальних пенсій за віком з урахуванням законодавчо встановленого на час виплати розміру мінімальної пенсії за віком і положень частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, та із відрахуванням отриманих з 14 листопада 2010 року сум державної пенсії по інвалідності II групи як особі зі статусом постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 березня 2013 року зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У липні 2013 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист про зобов'язання нарахувати йому починаючи з 14 листопада 2010 року державну пенсію виходячи із розміру 8-ми мінімальних пенсій за віком; починаючи з 3 травня 2010 року додаткову пенсію виходячи із розміру 75 % мінімальної пенсії за віком; здійснювати нарахування та виплату вказаної пенсії щомісячно - постійно.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з виконавчим листом до відділу примусового виконання рішень управління ДВС.

24 грудня 2013 року державний виконавець на підставі статей 17, 19, 20, 25, Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 41314830 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа.

8 січня 2014 року направлено вимогу, якою зобов'язано боржника в строк до 15 січня 2014 року надати відомості про виконання виконавчого листа № 2а-2860/10, виданого 19 грудня 2013 року Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя.

13 січня 2014 року управління ПФУ за заявою № 577/11 просило відкласти провадження виконавчих дій та надати час для виконання постанови в добровільному порядку в зв'язку з тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження отримана несвоєчасно.

14 січня 2014 року відділу державної виконавчої служби надійшла заява боржника від 13 січня 2014 року за вих. № 596/11, з якої вбачається, що управління ПФУ на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2011 року та постанови Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-3860/10 у червні 2011 року провело перерахунок державної пенсії за період з 14 листопада 2010 року по 30 червня 2011 року та нарахувало до виплати 40 365 грн 7 коп. і здійснило перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період із 3 травня 2010 року по 30 червня 2011 року в розмірі 2459 грн 42 коп.

Головний державний виконавець Морар М.В. постановою від 29 січня 2014 року виконавче провадження закінчив у порядку пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV і саме цю постанову прокурор у своєму адміністративному позові просив визнати незаконною.

Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя постановою від 24 грудня 2014 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 квітня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував і в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокуратури Запорізької області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України звернулася до Верховного Суду України з заявою про її перегляд з підстав неоднакового застосування касаційним судом статей 11, 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано, зокрема, копії рішень Вищого адміністративного суду від 5 червня, 29 серпня 2013 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування зазначених норм матеріального права.

В ухвалі від 5 червня 2013 року (справа № К/9991/70248/12) цей суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції є протиправними, оскільки він не виконав усі дії, що передбачені законом та передують винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження. Відтак ця постанова була винесена відповідачем передчасно, без урахування всіх обставин у справі, а тому підлягає скасуванню.

В ухвалі від 29 серпня 2013 року (справа № К/800/31756/13) касаційний суд, посилаючись на положення пункту 8 статті 49 Закону № 606-XIV, зазначив, що це положення Закону не можна застосовувати при стягненні пенсійних виплат, оскільки вони є довічними. Крім того, позивачу присуджено підвищену пенсію без обмеження такої виплати кінцевим строком.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у випадку, який розглядається, суд дійсно неоднаково застосував вищезгадану норму права, однак заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що з самого визначення поняття пенсія випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Оскільки у виконавчому документі не зазначено кінцевої дати, за якою боржник зобов'язаний вчинити певні дії, а вказана лише дата початку вчинення відповідних дій, у будь-якому разі існує певний період у часі, що розглядався судом як спірний, тобто період часу, за який суд встановив наявність порушеного права і який фактично закінчився ухваленням судового рішення у справі.

Таким чином, датою винесення постанови про закінчення виконавчого провадження може бути будь-яка дата, станом на яку здійснено відповідні виплати на виконання такого судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко