ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представникавідповідача - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дизельний завод» (далі - ПАТ) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби України (в подальшому - спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України; далі - СДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ПАТ звернулося до суду з позовом у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ від 10 січня 2013 року № 0000030720.

На обґрунтування позову зазначило, що в основу повідомлення-рішення відповідач поклав помилковий висновок без проведення належного аналізу нормативного регулювання інститутів спільного інвестування та відносин з управління активами пайових інвестиційних фондів.

Суди встановили, що між ПАТ і товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Парангон» (далі - Товариство) укладено договори про надання фінансової позики для поповнення обігових коштів на загальну суму 186 381 975 грн 29 коп. під 35 процентів річних, за умовами яких позикодавцем виступає Товариство, яке діє в інтересах та за рахунок пайового недеверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Парангон» (далі - Фонд). Рахунки про сплату нарахованих процентів виставлялись Товаристом і нараховані проценти переводились позивачем виключно на рахунок, відкритий Товариством в інтересах Фонду, а суми таких процентів відображено у податковому обліку та, відповідно, у поданих деклараціях з податку на прибуток.

СДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ з питання правомірності формування даних податкового обліку в частині відображення нарахованих процентів по позиках, отриманих від Товариства за період з 1 квітня 2011 року по 30 липня 2012 року, за результатами якої складено акт від 21 грудня 2012 року № 103/235/00190957.

В акті перевірки зазначила, що позивач порушив підпункти 14.1.95, 14.1.206 пункту 14.1 статті 14, підпункт 138.10.5 пункту 138.10 cтатті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК), а саме занизив податок на прибуток за період з 1 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року на загальну суму 7 826 851 грн.

Висновки СДПІ про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтуються на тому, що оскільки пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, то він не може бути визнаний кредитором у розумінні підпункту 14.1.95 пункту 14.1 статті 14 ПК, відповідно, кошти, сплачені на користь такого фонду, не можуть бути визнані процентами, як вони визначені у підпункті 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 ПК, тобто такі кошти сплачені не на користь кредитора, не відповідають терміну «проценти» і не можуть бути враховані при визначенні об'єкта оподаткування.

На підставі акта перевірки СДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 10 січня 2013 року № 0000030720 про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 9 528 692 грн, (з яких основний платіж - 7 826 851 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1 701 841 грн).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 16 липня 2013 року в задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), СДПІ, посилаючись на неоднакове застосування підпунктів 14.1.95, 14.1.206 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На підтвердження наведених у заяві доводів заявник надав копію рішення Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року (№ К/800/54251/14).

Перевіривши наведені заявником доводи, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач під час укладення договорів про надання фінансової позики, отримання та повернення коштів, сплати процентів за цими договорами діяв відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки Товариство, яке є юридичною особою і має право здійснювати діяльність щодо надання фінансових послуг, виступало в укладених із позивачем договорах позикодавцем, сплата процентів за договорами здійснювалась відповідно до умов договорів і перераховувалась на рахунок, відкритий Товариством в інтересах Фонду, при цьому корпоративні права позивача перебувають в активах Фонду, якими Товариство управляє, і за рахунок коштів якого надано фінансову позику.

У рішенні, наданому заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд дійшов висновку про безпідставність віднесення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом з огляду на те, що придбані позивачем за кредитні кошти цінні папери не були використані у його власній господарській діяльності.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення у якій додано до заяви, то у задоволенні заяви СДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький