ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенди О.В.,

суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України (яка є правонаступником спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби України; далі - СДПІ) - Павловича Д.М.,

публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (який є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»; далі - ПАТ) - Лисенка О.В.,

прокуратури Запорізької області - Баклан Н.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом СДПІ до ПАТ, треті особи: Міністерство фінансів України, Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (далі - Управління ДКСУ, ДКСУ відповідно), ДКСУ, за участю прокуратури Запорізької області, про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У березні 2011 року СДПІ звернулася до суду з позовом до ПАТ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: стягнути суму простроченої заборгованості ПАТ перед державою за кредитом, наданим під гарантії Уряду України, у розмірі 1 193 057 721 грн 7 коп. шляхом стягнення коштів з рахунків відповідача у банках, обслуговуючих такого платника податків; у разі недостатності коштів на рахунках відповідача надати дозвіл СДПІ на погашення усієї суми заборгованості за рахунок майна платника податків.

На обґрунтування позову СДПІ послалася на те, що за відповідачем обліковується прострочена заборгованість та пеня, нарахована за її несвоєчасну сплату по іноземному кредиту, наданому під гарантії Уряду України, які є податковим боргом і підлягають стягненню.

Суди встановили, що 27 липня 1993 року між державним підприємством «Запорізький алюмінієвий комбінат» (далі - ДП) та італійською фірмою «Fata European Group S.R.L.» (далі - Фірма) укладений зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу обладнання розливки, прокатки алюмінію для виготовлення упаковок для продуктів харчування.

Поставка обладнання Фірмою здійснювалась у період з серпня 1997 року по грудень 1998 року, у зв'язку із чим при корпоратизації підприємства вказане обладнання не увійшло до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат» (на сьогодні - ПАТ; далі - ВАТ «ЗАлК»).

Розпорядженням Запорізької обласної ради народних депутатів від 22 серпня 1994 року № 23-р ДП було реорганізовано (перетворено) шляхом корпоратизації та на його основі створено ВАТ «ЗАлК». Згідно з указаним розпорядженням активи та пасиви ДП перейшли до ВАТ «ЗАлК», яке стало правонаступником прав та обов'язків корпоратизованого підприємства.

Відповідно до передаточного балансу до ВАТ «ЗАлК» не перейшли права та обов'язки, пов'язані з виконанням зовнішньоекономічного контракту від 27 липня 1993 року, оскільки ВАТ «ЗАлК» не є правонаступником ДП в частині виконання прав та обов'язків за цим контрактом. Обладнання, придбане за вказаним контрактом, передане на баланс державного підприємства з виробництва алюмінієвої фольги та пакувальних матеріалів.

28 травня 1997 року між ВАТ «ЗАлК» та відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк» укладено кредитну угоду № 14/02-145, відповідно до пункту 2.6 якої кредит надається ВАТ «ЗАлК» для фінансування зовнішньоекономічного контракту від 27 липня 1993 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30 червня 2006 року у справі № 2/241 позовні вимоги ВАТ «ЗАлК» задоволені в повному обсязі: кредитну угоду від 28 травня 1997 року № 14/02-145 розірвано. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2006 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 23 листопада 2006 року постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін. Верховний Суд України ухвалою від 1 лютого 2007 року відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23 листопада 2006 року у справі № 2/241.

Ухвалою від 11 липня 2007 року у справі № 2/241 господарський суд міста Києва додатково роз'яснив, що зобов'язання ПАТ за кредитною угодою від 28 травня 1997 року № 14/02-145 є повністю припиненими з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 30 червня 2006 року у справі № 2/241, тобто з 22 вересня 2006 року. Також роз'яснено, що ПАТ не є правонаступником ДП в частині виконання ним прав та обов'язків за контрактом на поставку обладнання по розливу та прокату алюмінію для виготовлення упаковок для продуктів харчування, укладеного 27 липня 1993 року між ДП та Фірмою.

Проте, незважаючи на вищевказані судові рішення, Міністерство фінансів України листом від 23 лютого 2011 року № 11-26/296-2890 зобов'язало Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області направити подання про заборгованість підприємства на адресу податкового органу для ведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення коштів у рахунок погашення простроченої заборгованості.

На виконання цього листа Управлінням Державного казначейства України у м. Запоріжжі Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області сформовано та надіслано на адресу СДПІ подання від 1 березня 2011 року № 7, згідно з яким ПАТ має прострочену заборгованість по іноземному кредиту, наданому під гарантії Уряду України, у розмірі 622 033 733 грн 93 коп., та подання від 1 березня 2011 року № 8 про наявність у ПАТ пені, нарахованої на вказану прострочену заборгованість, у розмірі 571 023 947 грн 14 коп. Подання надіслані до СДПІ для проведення претензійно-позовної роботи.

Крім того, судами встановлено, що до СДПІ від Управління ДКСУ надіслані нові подання для здійснення заходів щодо стягнення заборгованості по іноземному кредиту, наданому під гарантії Уряду України, а саме: від 24 лютого 2012 року № 5 - на суму простроченої заборгованості у розмірі 625 927 360 грн 65 коп. та від 24 лютого 2012 року № 6 - на суму пені у розмірі 577 046 325 грн 96 коп.

У зв'язку із отриманням указаних подань СДПІ звернулася до суду та просила стягнути з відповідача суму простроченої заборгованості перед державою за кредитом, наданим під гарантії Уряду України, у сумі 1 202 973 686 грн 61 коп.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 5 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 серпня 2015 року залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), СДПІ зазначає, що в доданому до заяви рішенні Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року (справа № К-25447/10) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення підпункту 20.1.28 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України. Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, встановивши, що кредитна угода від 28 травня 1997 року № 14/02-145 рішенням господарського суду міста Києва від 30 червня 2006 року розірвана, дійшов висновку про те, що позивач не довів факт наявності у відповідача заборгованості перед державою за кредитом, наданим під гарантії Уряду України, тому погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Водночас у справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України у якій надано для порівняння, цей суд встановив, що за відповідачем обліковується заборгованість з повернення позик, наданих для фінансування проектів розвитку за рахунок коштів, залучених державою, при цьому наявність боргу за неоплаченими векселями відповідачем не заперечується, тому погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданому для порівняння судовому рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві СДПІ.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви СДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. КривендаСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький