П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, АМК відповідно), третя особа без самостійних вимог - публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АМК про визнання протиправними дій щодо відмови у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зобов'язання прийняти рішення про початок такого розгляду згідно з заявою ОСОБА_1 від 3 березня 2015 року (вх. № 07-14/69-Т від 10 березня 2015 року).

На обґрунтування своїх вимог позивач послався на необґрунтовану відмову відділення АМК у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ПАТ з підстав неналежності до компетенції відповідача питань щодо розгляду і вирішення справ стосовно порушення природнім монополістом законодавства про захист економічної конкуренції.

Суди встановили, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 3 березня 2015 року про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яка отримана відділенням АМК 10 березня 2015 року та зареєстрована за вх. № 07-14/69-Т. У цій заяві ОСОБА_1 просив: визнати вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції ПАТ щодо зловживання монопольним становищем; припинити нарахування ПАТ плати за постачання електроенергії споживачу ОСОБА_1 за тарифами згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 26 січня 2015 року № 68 «Щодо встановлення на лютий 2015 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України»; зобов'язати ПАТ усунути порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом перерахування плати за постачання електричної енергії споживачу ОСОБА_1 за тарифами, які встановлені для населення, з моменту укладення Договору про постачання електричної енергії від 6 травня 2011 року, а суму переплати повернути споживачу з урахуванням індексу інфляції.

Листом від 8 квітня 2015 року № 26-01/1077 відділення АМК повідомило позивача про відмову у розгляді справи відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 року № 5 (у редакції розпорядження АМК від 29 червня 1998 року № 169-р; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299; далі - Правила). На обґрунтування такого рішення відповідач з посиланням на приписи пунктів 3, 4, 6 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1059/2011, пункту 4 Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131, зазначив, що порушені позивачем питання не можуть бути вирішені шляхом застосування положень законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки не належить до компетенції органів АМК.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Приймаючи таке рішення, суди виходили з того, що відповідно до пункту 14 Правил органи АМК розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 2210-III у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи АМК приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Відповідно до пункту 20 Правил у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова територіального відділення АМК відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 жовтня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, позивач звернувся із заявою про його перегляд з підстав, установлених пунктами 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2014 року (№ К/800/27312/14) та постанову Верховного Суду України від 8 жовтня 2013 року (№ 21-220а13).

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС однією з підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Зі змісту заяви, тексту оскарженого рішення та доданого до заяви рішення Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2014 року (№ К/800/27312/14) вбачається, що касаційний суд не тлумачив норм процесуального закону, а відповідно до їх положень в кожному конкретно індивідуальному випадку з'ясовував обґрунтованість доводів касаційних скарг і необхідність відкриття касаційного провадження. Зокрема, в ситуації з оскарженим рішенням доводи касаційної скарги ОСОБА_1 цей суд визнав необґрунтованими і недостатніми для перевірки матеріалів справи, а у правовій ситуації, на яку робиться посилання, - навпаки достатніми для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із рішеннями судів про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що встановлення правомірності застосування постачальником електроенергії певної категорії тарифів не належить до компетенції відділення АМК.

У рішенні Верховного Суду України від 8 жовтня 2013 року (№ 21-220а13), наданому заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію.

Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішень, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

За таких обставин у задоволені заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Ураховуючи наведене, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький