П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «ПтБ Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на невиконання ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 7 млн 641 тис. 487 грн 14 коп. На забезпечення цих зобов'язань з ОСОБА_9 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, власником якої на теперішній час є ОСОБА_6

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 серпня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано й позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ «ПтБ Банк» за кредитним договором від 4 червня 2007 року № 43.840.07.03 в розмірі 7 млн 641 тис. 487 грн 14 коп., що складається з 2 млн 684 тис. 047 грн 64 коп. заборгованості за кредитом, 1 млн 248 тис. 340 грн 43 коп. заборгованості за відсотками та 3 млн 573 тис. 556 грн 17 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що на праві власності належить ОСОБА_6 Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Початкову ціну квартири для її реалізації визначено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_6 у відкриття касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 серпня 2015 року.

У поданій заяві ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року і передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 23, 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15, 29 квітня та 2, 16 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Агробанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Хоум Кредит Банк», яке в подальшому відступило право вимоги ПАТ «ПтБ Банк», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому були надані кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 408 тис. 613 доларів США на строк до 3 червня 2014 року зі сплатою 15, 5 % річних.

На забезпечення цього договору того ж дня між банком та ОСОБА_9 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 8 листопада 2013 року визнано розірваним договір іпотеки від 4 червня 2007 року та виключено запис про іпотеку спірної квартири з Державного реєстру іпотек.

У період чинності вказаного рішення суду ОСОБА_9 відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6, яка у свою чергу передала квартиру в іпотеку ОСОБА_8

Унаслідок невиконання ОСОБА_7 грошових зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість у розмірі 7 млн 641 тис. 487 грн 14 коп., у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, застосувавши положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», вважав, що у зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_6 відповідачка набула статус іпотекодавця, тому має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки; іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15, 29 квітня 2015 року зазначено, що нерухоме майно, придбане за відсутності записів про обтяження, не є предметом іпотеки, тому відсутні й підстави для застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_171/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, оскільки під час переходу права власності на спірну квартиру до нового власника ця квартира не була предметом іпотеки.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2, 16 вересня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанції, виходив з необхідності застосування вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та встановлення ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 23, 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права та обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії - до 25 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України; (далі - ЦК України).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень.

За нормами частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек під час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 1 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, якщо презумпція правомірності договору не спростована (а у випадку, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення), всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відтак ухвалення судом рішення про недійсність (розірвання) договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин можна зробити висновок про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного судового рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_6 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до неї перейшло право власності на квартиру, яка є предмета іпотеки.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

А.Г. Ярема