П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Колесника П.І., суддів:Барбари В.П.,Ємця А.А.,Потильчака О.І., Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є., за участю представників: приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" - командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" - публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" - Міністерства юстиції України - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (далі - ПАТ "Київський маргариновий завод", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Київський маргариновий завод") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05 квітня 2016 року у справі № 908/5508/14 за позовом командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" (далі - КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора") до ПАТ "Київський маргариновий завод", приватного підприємства "Молокозавод-Олком" (далі - ПП "Молокозавод-Олком"), приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (далі - ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод"), третя особа - публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

ПАТ "Київський маргариновий завод" у заяві від 18 квітня 2016 року порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 квітня 2016 року у справі № 908/5508/14 із підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), та просить скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01 лютого 2016 року в частині залишення рішення Господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2015 року без змін, а також скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2015 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

У заяві про перегляд постанови ПАТ "Київський маргариновий завод" посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і неоднакове застосування Вищим господарським судом України норми процесуального права - частини четвертої статті 22 ГПК, внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права. В обґрунтування заяви ПАТ "Київський маргариновий завод" надано копії постанов Вищого господарського суду України від 06 березня 2013 року у справі № 11/2218-10, від 12 лютого 2013 року у справі № 5023/3920/12, від 24 липня 2013 року у справі № 5023/5182/12, від 06 жовтня 2015 року у справі № 908/5669/14, від 02 березня 2016 року у справі № 910/19057/15, а також копії постанов Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11, від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, від 18 червня 2012 року у справі № 6-73цс12 та від 10 вересня 2014 року у справі 6-70цс14.

Посилання заявника на постанову Вищого господарського суду України від 08 жовтня 2010 року у справі № 5020-10/012 на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК судом не може бути взято до уваги, оскільки зазначену постанову суду касаційної інстанції скасовано постановою Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року у справі у справі № 3-62гс10.

Крім того, згідно з доповненням до заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05 квітня 2016 року у цій справі, яке надійшло на адресу Верховного Суду України 12 травня 2016 року, оскаржувана постанова суду касаційної інстанції не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 3-253гс16 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1077, 1079 та 1084 ЦК.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб'єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є стягнення з відповідачів заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов договору про надання банківських послуг.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнено солідарно з ПАТ "Київський маргариновий завод" і ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" на користь КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" заборгованість у сумі 67 916 790 грн 30 коп. Провадження у справі в частині стягнення 1 137 430 грн 73 коп. припинено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01 лютого 2016 року резулятивну частину зазначеного рішення доповнено абзацом такого змісту: "Припинити провадження у справі № 908/5508/14 в частині позовних вимог КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" до ПП "Молокозавод-Олком". В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2015 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05 квітня 2016 року зазначену постанову Донецького апеляційного господарського суду залишено без змін.

Обґрунтовуючи оскаржувану постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" сплатило банку заборгованість ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" і відповідно до договору про відступлення права вимоги набуло право такої вимоги до відповідачів.

Посилання ПАТ "Київський маргариновий завод" на ту обставину, що 05 грудня 2014 року між позивачем і банком укладено договір про зміни № 10, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, судом апеляційної та касаційної інстанцій було спростовано, оскільки суди вважали, що сума заборгованості ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" змінилася за рахунок еквівалента суми в національній валюті у доларах США, що передбачено умовами кредитного договору, крім того, на думку судів апеляційної та касаційної інстанцій, зазначені зміни на генеральний строк виконання зобов'язань за договором про надання банківських послуг не вплинули.

Також Вищий господарський суд України, керуючись частиною другою статті 82 та статтею 112 ГПК, відхилив посилання скаржника на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі № 910/29382/14, якою визнано недійсним договір поруки від 16 серпня 2012 року № SR 12-157/200, укладений між ПАТ "ОТП Банк", ПАТ "Київський маргариновий завод" і ПП "Молокозавод-Олком", оскільки зазначену постанову господарського суду апеляційної інстанції було прийнято після прийняття оскаржуваних рішень.

У постановах 06 березня 2013 року у справі № 11/2218-10, від 12 лютого 2013 року у справі № 5023/3920/12, від 24 липня 2013 року у справі № 5023/5182/12, від 06 жовтня 2015 року у справі № 908/5669/14 та від 02 березня 2016 року у справі № 910/19057/15 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку про застосування норм чинного законодавства України при розгляді аналогічного спору.

Як доказ невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права до заяви додано копії постанов Верховного Суду України 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11, від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, від 18 червня 2012 року у справі № 6-73цс12, від 10 вересня 2014 року у справі 6-70цс14 та від 13 квітня 2016 року у справі № 3-253гс16.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального та процесуального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено,

що 16 серпня 2012 року між ПАТ "ОТП Банк" і ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" укладено договір про надання банківських послуг № CR 12-143/200-4 (далі - Договір про надання банківських послуг). На виконання вимог зазначеного Договору ПАТ "ОТП Банк" надало клієнту кредитні кошти.

Згідно з пунктом 34 цьго Договору генеральний ліміт зобов'язань становить 95 000 000 грн 00 коп. або еквівалент цієї суми у доларах США, генеральний строк зобов'язань - період із дати укладення договору до 30 серпня 2015 року.

Сторони неодноразово вносили зміни до Договору про надання банківських послуг.

Водночас у забезпечення належного виконання зобов'язань за зазначеним Договором між ПАТ "ОТП Банк", ПАТ "Київський маргариновий завод" і ПП "Молокозавод-Олком" укладено договори поруки.

09 вересня 2014 року між ПАТ "ОТП Банк" (первісний кредитор) і КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги та заміну кредитора (далі - Договір про відступлення права вимоги), за умовами якого первісний кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору право вимоги до боржника ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" або до його поручителів - ПАТ "Київський маргариновий завод" і ПП "Молокозавод-Олком", а новий кредитор зобов'язався сплатити первісному кредиторові грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні, встановленій у пункті 3.1 Договору про відступлення права вимоги, та набути зазначене право вимоги за Договором про надання банківських послуг.

04 листопада 2014 року між ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" і КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" було укладено договір про зміни до Договору про надання банківських послуг.

Внаслідок наведеного сторонами змінено генеральний ліміт зобов'язань на 33 790 027 грн 39 коп або 2 425 088 дол 27 центів, а також генеральний строк погашення вимог - до 13 листопада 2014 року, крім того, КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" набуло статусу кредитора стосовно ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод".

Однак згідно з частиною першою статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа.

Також слід зазначити, зі змісту умов Договору про відступлення права вимоги вбачається, що первісний кредитор ПАТ "ОТП Банк" уступило грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти, які новий кредитор КТ "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" зобов'язалося сплатити останньому, тобто за умовами Договору про відступлення права вимоги фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК.

Відповідно до статті 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

При цьому якщо за умовами договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК).

Аналогічне положення наведено і в пункті 12 Договору про відступлення права вимоги, за змістом якого сторони погодили, що банк не відповідає перед новим кредитором за невиконання боржником та/або третіми особами, з якими укладено забезпечувальні договори, боргових зобов'язань.

Стосовно суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК зазначено, що фактором (як і кредитодавцем у кредитному договорі згідно з частиною першою статті 1054 ЦК) може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції.

За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон), фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону).

За змістом частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

При цьому частинами першою, другою статті 7 Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення договорів, не з'ясували їх правової природи, а також відповідності їх умов вимогам чинного законодавства, а відтак дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, то справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК.

Ураховуючи наведене, заява ПАТ "Київський маргариновий завод" підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення - скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Керуючись статтями 11114 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 05 квітня

2016 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 01 лютого 2016 року та рішення Господарського суду Запорізької області

від 05 листопада 2015 року у справі № 908/5508/14 скасувати.

Справу № 908/5508/14 передати на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий П.І. Колесник

Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок О.І. Потильчак