П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради (далі - Міськрада), адміністрації Київського району Міськради (далі - Адміністрація) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міськради, Адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Міськради від 22 вересня 2010 року № 235/10 скасовано та визнано такими, що втратили чинність, рішення Міськради та її виконавчого комітету. Одним з додатків до рішення є перелік рішень виконавчого комітету Міськради, які скасовуються. У пункті 1 цього переліку вказано, що у зв'язку з порушенням вимог статей 20 22 Земельного кодексу Української РСР від 8 липня 1970 року щодо оформлення права користування земельною ділянкою, враховуючи звернення ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 3 вересня 2010 року щодо наявності державної реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, слід скасувати рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 12 грудня 1990 року № 344-2 «Про виділ земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» (далі - рішення № 344-2) в частині виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначене рішення, виконавчий комітет Київської районної у м. Харкові ради рішенням від 5 жовтня 2010 року № 184-3 «Про скасування рішень виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 2 липня 1991 року № 235 та від 10 грудня 1991 року № 462» (далі - рішення № 184-3) скасував рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 2 липня 1991 року № 235 «Про надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» (далі - рішення № 235) та рішення від 10 грудня 1991 року № 462 «Про відведення додаткових земельних ділянок в безстрокове користування» (далі - рішення № 462) в частині надання та відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Вважаючи, що рішення № 184-3 прийнято без дотримання вимог чинного законодавства, просив його скасувати.

Суди встановили, що рішенням № 344-2 виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів виконкомам районних рад народних депутатів відведено земельні ділянки площею орієнтовно 0,06 га за рахунок вільних від забудови територій, реконструкція на яких діючим Генеральним планом м. Харкова до 2005 року не передбачена, згідно з додатком для будівництва жилих будинків громадянами, які бажають поліпшити свої житлові умови. Згідно з додатком до вказаного рішення встановлено перелік земельних ділянок для будівництва індивідуальних жилих будинків по АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 12 червня 1991 року № 196-22 «Про відвід земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» виконкомам районних рад народних депутатів також відведено земельні ділянки площею орієнтовно 0,06 га за рахунок вільних від забудови територій, реконструкція на яких діючим Генеральним планом м. Харкова до 2005 року не передбачена, згідно з додатком, для будівництва жилих будинків громадянами, які бажають поліпшити свої житлові умови.

На підставі вказаних рішень рішеннями виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 2 липня 1991 року № 235 та 10 грудня 1991 року № 462 ОСОБА_1 відведено у постійне користування земельні ділянки площею 400 кв. м та 600 кв. м відповідно по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.

20 січня 1992 року між ОСОБА_1. та виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки площею 1000 кв. м для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1. Пунктом 4 зазначеного договору ОСОБА_1 зобов'язано протягом року приступити до виконання робіт з будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд та закінчити його не пізніше 20 січня 1995 року.

Рішенням № 184-3 скасовані рішення № 235 та № 462 в частині надання та відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1.

Київський районний суд міста Харкова постановою від 10 лютого 2012 року позов задовольнив: скасував рішення № 184-3.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року, апеляційну скаргу Міськради задовольнив: постанову Київського районного суду міста Харкова від 10 лютого 2012 року скасував. Прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1. відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. та скасовуючи рішення № 184-3, суд першої інстанції виходив із того, що умови рішень № 235, № 462 були виконані шляхом укладання 20 січня 1992 року між позивачем та виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, а тому відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував правову позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (далі - Рішення № 7-рп/2009), згідно з яким органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1., суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та прийнято відповідачем на підставі та в межах наданих повноважень.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду та зазначив про таке.

Правовідносини щодо реалізації права користування землею на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування виникають з часу одержання землекористувачем зареєстрованого державного акта на право постійного користування землею.

Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду, що наявність договору від 20 січня 1992 року про надання у безстрокове користування земельної ділянки не є підставою вважати рішення № 235, № 462 такими, що виконані.

Крім того, безпідставним є твердження позивача щодо фактичної реалізації ним суб'єктивних прав, пов'язаних з використанням земельної ділянки, оскільки це спростовується й актом обстеження земельної ділянки від 11 серпня 2011 року № 2221/11 по АДРЕСА_2, відповідно до якого надана ОСОБА_1 земельна ділянка не огороджена та вільна від забудов. Також відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 11 серпня 2011 року № 2222/11 по АДРЕСА_3 земельна ділянка частково огороджена, на ділянці самовільно розпочато будівництво власником домоволодіння АДРЕСА_4.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що рішенням Міськради від 22 вересня 2010 року № 235/10 скасовано та визнано такими, що втратили чинність, ряд рішень Міськради та її виконавчого комітету згідно із додатками. Одним з додатків до цього рішення є перелік рішень виконавчого комітету Міськради, які скасовуються. Відповідно до пункту 1 цього переліку скасоване рішення № 344-2 в частині виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Зазначене рішення Міськради було оскаржене ОСОБА_1. у судовому порядку. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2012 року скасовано постанову Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2011 року (справа № 2011/2а-4852/11 за позовом ОСОБА_1. до Ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування рішення). Прийнято нову постанову, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У цій постанові суд зазначив, що Міськрада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) та Регламенту Міськради, тобто її дії кореспондуються з приписами частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, рішення № 235 та № 462 скасовані виконавчим комітетом Київської районної у м. Харкові ради на законних підставах, який обґрунтовано зважав на обов'язковість рішення Міськради № 235-10 і ту обставину, що вони мали похідний характер та правові підстави для їх подальшої дії перестали існувати.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з заявою про його перегляд з передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС підстави.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Верховного Суду України від 4 червня 2013 року та 18 листопада 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують невідповідність судового рішення у цій справі викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У цих рішеннях Верховний Суд України дійшов такого правового висновку.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною дев'ятою статті 59 цього Закону рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Окрім цього, в Рішенні № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

До такого висновку на підставі зібраних доказів дійшов суд першої інстанції. У той же час суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не погодилися з таким висновком.

Оскільки при вирішенні цієї справи суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2012 року підлягають скасуванню, а постанова Київського районного суду міста Харкова від 10 лютого 2012 року - залишенню в силі як помилково скасована.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2012 року скасувати, а постанову Київського районного суду міста Харкова від 10 лютого 2012 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді: О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький