Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВСУ від 24.11.2015 року у справі №2а-4758/12 Постанова ВСУ від 24.11.2015 року у справі №2а-475...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі -Залізниця) до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області державної податкової служби (далі - МДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 квітня 2012 року

№ 26/22-0/01071290, якими позивачеві збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток та застосовано до нього фінансові (штрафні) санкції.

На обґрунтування своїх позовних вимог Залізниця зазначила, що відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 283/97-ВР) платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи. У спірних правовідносинах позивач керувався наданими Державною податковою адміністрацією України податковими роз'ясненнями від 10 липня 2002 року № 10777/7/15-1117 та 13 вересня 2004 року № 7979/6/15-1116, згідно з якими платниками податку на прибуток, що одержаний від інших складових загальної господарської діяльності, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які мають статус юридичних осіб. Позивач не має таких підрозділів, податок на прибуток був сплачений юридичною особою - Залізницею.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 27 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, позов задовольнив виходячи із того, що відокремлений підрозділ «Станція Чоп» (далі - Станція) не є юридичною особою та не відноситься до категорії підприємств залізничного транспорту або їх структурних підрозділів і, відповідно, не може бути самостійним платником податку на прибуток.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 червня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову скасував та прийняв нове - про відмову у його задоволенні виходячи із того, що спірну суму доходу отримано структурним підрозділом позивача від діяльності, що не пов'язана з потребами експлуатаційної діяльності залізниці, вона повинна оподатковуватись за правилами підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 283/97-ВР, у зв'язку з чим висновок податкового органу про обов'язок ВП «Станція Чоп» Залізниці сплачувати податок на прибуток у встановленому порядку є правильним, а оспорюваний акт індивідуальної дії - таким, що прийнятий законно та обґрунтовано.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Залізниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 283/97-ВР. Просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України та задовольнити позов. На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2009 року, 6 грудня 2012 року, 7 березня та 17, 19 грудня 2013 року

(№№ К-8246/07, К-11786/10, К/9991/45727/11, К/800/18837/13, К/999/119198/11 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Залізниці підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішеннях суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що Вищий адміністративний суд України зазначив, що відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 283/97-ВР відокремлений структурний підрозділ залізниці не може відноситись до категорії підприємств залізничного транспорту або їх структурних підрозділів, відповідно, не може бути самостійним платником податку на прибуток.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та приймаючи нове - про відмову у його задоволенні, виходив із того, що оскільки спірна сума доходу отримана структурним підрозділом позивача від діяльності, що не пов'язана з потребами експлуатаційної діяльності Залізниці, то вона має оподатковуватись за правилами підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 283/97-ВР.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону від 28 грудня 1994 року

№ 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - № 334/94-ВР) платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як доходи залізниць, одержані від господарської діяльності залізничного транспорту, згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР розуміють доходи у межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Водночас підпунктом 2.2.2 цього ж пункту встановлено, що платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 62 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ГК) підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційний код.

Суди встановили, що Станція не відповідає ознакам, встановленим законодавством для підприємства, оскільки не є юридичною особою, діє на підставі Положення про державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 262, а не Статуту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31 січня 2006 року № 80 та зареєстрованого державним реєстратором 6 лютого 2006 року № 14151050051000929. Проте Залізниця відповідно до вимог ГК діє на підставі зазначеного Статуту, і згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є юридичною особою.

За змістом підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку є: філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами), що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням.

Водночас прийнятою на виконання пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року № 173 (чинною на час виникнення спірних відносин) затверджено Перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, хоча вищезгаданою нормою права передбачалось визначити перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності і не передбачалось відокремлення на рівні підзаконного акта діяльності залізничного транспорту «основної». Ця обставина, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, призвела до неоднакового застосування підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначення суб'єкта (платника) податку закон пов'язує з кількома юридичними фактами - отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності залізничного транспорту та організаційною визначеністю самого управління залізниці. Відповідно, закон не пов'язує вирішення цього питання з терміном діяльність залізничного транспорту «основна».

У разі якщо управління залізниці не має підпорядкованих підприємств залізничного транспорту, які мають статус юридичних осіб, та, відповідно, їх структурних підрозділів, то єдиним платником податку на прибуток (одержаний як від основної діяльності, так і від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту) в системі зазначеного управління залізниці є виключно управління залізниці, а структурні підрозділи залізниці відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР не вважаються окремими платниками податку, оскільки не мають статусу підприємств.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що визначення в питанні суб'єкта (платника) податку закон пов'язує з отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності та організаційної визначеності самого управління залізниці. Відповідно, закон не пов'язує вирішення цього питання з терміном діяльність залізничного транспорту «основна».

Викладене дає підстави для висновку, що Залізниця, правомірно прийняла рішення щодо сплати консолідованого податку, тому спірне податкове повідомлення-рішення про застосування до структурного підрозділу штрафних санкцій є неправомірним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16 квітня 2013 року, 7 та 14 липня 2015 року (справи №№ 21-88а13,

21-31а15, 21-1427а15 відповідно).

Відповідно до вимог статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення касаційної інстанцій та залишення в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, що були помилково скасовані судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року скасувати, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.В. КривендаВ.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст