П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М. суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до товариства з додатковою відповідальністю «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» про стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_9 про перегляд рішення апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_9 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 25 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 9 липня 2012 року стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» (далі - ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод») на її користь 504 грн 59 коп. заборгованості із заробітної плати за серпень, жовтень, листопад 1999 року та вересень 2000 року. Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 15 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року стягнуто з ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» на її користь 1 тис. 194 грн 93 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції. 31 березня 2014 року на картковий рахунок «Приватбанку» ОСОБА_9 зараховано кошти в сумі 1 тис. 188 грн 96 коп., однак підприємство в порушення вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не здійснило нарахування та виплату її середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, тобто до 31 березня 2014 року. Крім того, позивачка вважає, що рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 15 липня 2013 року в повному обсязі не виконане, адже наявна заборгованість у розмірі 5 грн 97 коп. Оскільки, строк на звернення до суду нею не пропущений, ОСОБА_9 просила стягнути з ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» на її користь середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з березня 1999 року по березень 2014 року в сумі 71 тис. 965 грн 39 коп.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 9 жовтня 2014 року позов задоволено: стягнуто з ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_9 середню заробітну плату за весь час розрахунку при звільненні за період з березня 1999 року по березень 2014 року в сумі 71 тис. 965 грн 39 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року у відкритті касаційного провадження у цій справі відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій та направлення справи на новий апеляційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 117 та частини першої статті 233 КЗпП України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_9 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого, 25 лютого та 4 березня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що ОСОБА_9 перебувала в трудових відносинах з ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» з 22 лютого 1999 року по 12 липня 2001 року та була звільнена із займаної посади.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 25 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 9 липня 2012 року, стягнуто з ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_9 504 грн 59 коп. заборгованості із заробітної плати за серпень, жовтень, листопад 1999 року та вересень 2000 року.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 15 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року, стягнуто з ТзДВ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_9 1 тис. 194 грн 93 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з постановою від 25 грудня 2012 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Кам'янець-Подільського МУЮ) виконавче провадження з примусового виконання рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 25 квітня 2012 року завершено у зв'язку з виконанням рішення суду. Відповідно до платіжного доручення № 4262 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_9 504 грн 59 коп.

Відповідно до постанови від 25 лютого 2014 року державного виконавця ВДВС Кам'янець-Подільського МУЮ виконавче провадження з примусового виконання рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 15 липня 2013 року завершено у зв'язку з виконанням рішення суду. Згідно з платіжним дорученням № 482 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_9 1 тис. 194 грн 93 коп.

Отже, рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 25 квітня 2012 року та 15 липня 2013 року виконані в повному обсязі, проведено повний розрахунок із ОСОБА_9

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні позивача з роботи за період з березня 1999 року по грудень 2012 року, а саме: здійснено повний розрахунок із ОСОБА_9 лише в грудні 2012 року.

Скасовуючи рішення сушу першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_9, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, частково погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні позивача з роботи, але відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого та 4 березня 2015 року не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, тому що ними справу передано на новий розгляд у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спорів, та невизначенням характеру спірних правовідносин.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції керувався тим, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 КЗпП України).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статтей 117 та 233 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, суд касаційної інстанції у справі, що переглядається, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, обґрунтовано керувався тим, що остаточний розрахунок із ОСОБА_9 був проведений в січні 2013 року, а звернулась вона до суду із зазначеним позовом лише у квітні 2014 року, тому відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував статті 117 та 233 КЗпП України і підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді: Л.І. Григор'єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. СенінЛ.І. Охрімчук А.Г. Ярема Н.П. Лященко