П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивачів - ОСОБА_8,

відповідача - ОСОБА_9, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Президента України, Голови Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (далі - ЗСУ) Порошенка Петра Олексійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 звернулися до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України, Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ Порошенка П.О. про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

На обґрунтування позову зазначили, що під час проведення антитерористичної операції в смт Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області було повністю зруйновано їхні житлові будинки та інші будівлі. У зв'язку з цим вони звернулися до Президента України, щоб вирішити питання відшкодування їм матеріальної та моральної шкоди, проте їхні заяви розглянуті не були, що суперечить вимогам Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).

Суд встановив, що адресовані Президентові України заяви позивачів від 11 лютого, 11 та 27 березня, 2 та 16 квітня, 4 та 16 червня, 23 липня, 28 серпня, 10 вересня, 6 та 8 жовтня, 3 та 24 листопада, 15 грудня 2015 року Адміністрація Президента України (далі - АП) надіслала за належністю на розгляд до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Міністерство регіонального розвитку), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін), Луганської обласної державної адміністрації, про що свідчать відповідні супровідні листи, які також надсилались до відома позивачам. При цьому в зазначених листах висловлено прохання поінформувати заявників про результати розгляду їхніх звернень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 липня 2015 року позовну заяву залишив без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позивачі повторно не прибули у судове засідання без поважних причин та від них не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Верховний Суд України постановою від 24 листопада 2015 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2015 року скасував, а справу передав до цього самого суду на новий судовий розгляд.

У грудні 2015 року ОСОБА_18, який є представником інших позивачів, заявив клопотання про уточнення та доповнення до адміністративного позову. В уточненій позовній заяві позивачі збільшили позовні вимоги до Президента України та заявили позовні вимоги до Прем'єр-міністра України.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 грудня 2015 року відмовив у прийнятті уточнень та доповнень до адміністративного позову в частині заявлених позовних вимог до Прем'єр-міністра України, у решті - вимоги прийняв до розгляду, а саме: вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Президента України в частині неприйняття рішення щодо розгляду заяв позивачів, адресованих Президентові України, по суті з приводу вирішення питання відшкодування їм матеріальної та моральної шкоди, завданої його діями, відповідно до статті 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_221/ed_2015_12_23/pravo1/T030638.html?pravo=1> та зобов'язання Президента України прийняти рішення про забезпечення розгляду їхніх заяв з дотриманням вимог Закону № 393/96-ВР.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовив виходячи з того, що до повноважень АП, а не Президента України, відноситься організація розгляду адресованих останньому заяв, тому АП здійснила необхідні заходи щодо організації розгляду адресованих Президентові України заяв позивачів.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачі звернулися до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, у якій просять скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2016 року через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Глава 6 цього Кодексу виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.

До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України, Президента України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) постанов, указів, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 1711 КАС).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України; є Верховним Головнокомандувачем ЗСУ; призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗСУ, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює РНБО; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Закон № 393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об'єднань громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Указом Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України» створена АП, яка діє на основі Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 504 (далі - Положення про АП).

Підпунктом 20 пункту 4 Положення про АП визначено її повноваження щодо організації розгляду звернень громадян, які надіслано на ім'я Президента України.

Зі змісту пункту 6 Положення про АП убачається, що у процесі виконання покладених на неї завдань щодо розгляду звернень, які не належать до компетенції Президента України, АП взаємодіє в установленому порядку, зокрема, із правоохоронними та іншими державними органами.

Суд установив, що адресовані Президентові України заяви позивачів від 11 лютого, 11 та 27 березня, 2 та 16 квітня, 4 та 16 червня, 23 липня, 28 серпня, 10 вересня, 6 та 8 жовтня, 3 та 24 листопада, 15 грудня 2015 року АП надіслала за належністю на розгляд до ГПУ, Секретаріату КМУ, Міністерства регіонального розвитку, Мінфіну, Луганської обласної державної адміністрації, про що свідчать відповідні супровідні листи від 12 лютого 2015 року № 22/006083-12П, 16 березня 2015 року № 22/010168-12П, 31 березня 2015 року № 22/013698-12П, 7 квітня 2015 року №№ 22/014816-12П, 22/014817-12П, 17 квітня № 22/017197-12П, 4 червня 2015 року № 22/023819-12П, 15 червня 2015 року № 22/023819-12П, 17 червня 2015 року № 22/025236-12П, 24 липня 2015 року № 22/031666-12П, 1 вересня 2015 року № 22/038394-12П, 10 вересня 2015 року № 22/039974-12П, 8 жовтня 2015 року № 22/045468-12П, 3 листопада 2015 року № 22/050253-12П та 18 грудня 2015 року № 22/062804-12П, які надсилались до відома позивачам. При цьому в зазначених листах висловлено прохання поінформувати заявників про результати розгляду звернень.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла обґрунтованого висновку, що АП при організації розгляду заяв позивачів діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому обґрунтованим є висновок колегії суддів Вищого адміністративного суду України про відсутність у Президента України визначених законодавством підстав для вчинення певних дій, здійснення яких вимагають позивачі, а отже, й про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Порушення норм процесуального права, які б вказували на необхідність скасування чи зміни судового рішення, у справі не встановлено.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2016 року, а отже, у задоволенні заяви позивачів слід відмовити.

Керуючись частиною шостою статті 1711 та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. ВолковВ.Л. Маринченко М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.В. Кривенда О.О. Терлецький