П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., -
за участю представників:товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Грейнс» - публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» - Войціцького Г.Є., Бондарчук Д.М., Донченко Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Грейнс» (далі - ТОВ «Іст Грейнс») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2015 року у справі № 910/10651/14 за позовом ТОВ «Іст Грейнс» до публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (далі - ТОВ «Енергетична група») про стягнення суми,
в с т а н о в и л а:
Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2015 року у справі № 910/10651/14 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Іст Грейнс» у повному обсязі.
У заяві про перегляд постанови ТОВ «Іст Грейнс» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ТОВ «Іст Грейнс» надано копію постанови Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі № 3-63гс11 та копії постанов Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 904/2713/13, від 25 листопада 2015 року у справі № 910/2924/14, від 04 вересня 2013 року у справі № 52/425-51/521-2012, від 14 березня 2011 року у справі № 13/163-10(20/112(34/57)-08), від 13 лютого 2014 року у справі № 910/8659/13, в яких суд касаційної інстанції, на думку суб'єкта звернення, по-іншому застосував зазначені норми матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Іст Грейнс» і ПАТ «Український інноваційний банк», перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є звернення про стягнення боргу в сумі 69 351 561,00 грн, з яких: 65 250 000,00 грн - неповернута сума попередньої оплати за товар, 4 101 561,00 грн - штрафні санкції за банківською гарантією від 08 квітня 2013 року № IG 061160 (далі - банківська гарантія) з виконання договору поставки сільськогосподарської продукції від 21 березня 2013 року № О/Пе-п6 (далі - Договір). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем і TOB «Енергетична група» (далі - постачальник) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а позивач - прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі - товар). Попередня оплата кожної партії товару, зазначеного у додаткових угодах до цього Договору проводиться протягом 3-х банківських днів за умови надання постачальником, зокрема, оригіналу банківської гарантії, що підписана банком, який виступає гарантом постачальника в разі невиконання взятих ним на себе зобов'язань. Банківська гарантія повинна включати та покривати суму попередньої оплати, що буде визначатися відповідною додатковою угодою до цього Договору та 30 % від суми попередньої оплати. 21 березня 2013 року позивачем і постачальником було укладено додаткову угоду № 1, якою сторони, зокрема, встановили суму попередньої оплати за поставлений товар у розмірі 100 % від загальної вартості товару, що у грошовому виразі становить 65 250 000,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором постачальник надав позивачеві банківську гарантію виконання Договору, видану ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - гарант), якою передбачено обов'язок гаранта безвідклично та безумовно, без заперечень, сплатити позивачеві на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 84 825 000,00 грн, протягом п'яти днів після отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобов'язань за Договором.
На виконання Договору та додаткової угоди № 1, позивач перерахував постачальникові попередню оплату за товар у розмірі 65 250 000,00 грн. Натомість постачальник не виконав умов Договору і взагалі не здійснив поставку товару, в тому числі з урахуванням угод про пролонгацію терміну поставки товару за Договором.
12 грудня 2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату платежу за банківською гарантією: 65 250 000,00 грн суми отриманої та неповернутої постачальником попередньої оплати за Договором і 4 101 561, 00 грн штрафних санкцій за невиконання постачальником зобов'язань за договором. Однак гарант не здійснив оплати заборгованості постачальника, як це передбачено банківською гарантією.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 липня 2015 року рішення Господарського суду м. Києва від 02 червня 2015 року скасовано, позов задоволено. Постанову суду мотивовано тим, що позивачем доведено факт направлення гарантії в межах строку її дії та отримання відповідачем вимоги платежу, а також факт порушення його права на повернення попередньої оплати за товар, вимога платежу містить всі відомості щодо порушення постачальником зобов'язань за Договором, які встановлено статтею 563 ЦК та умовами гарантії, і така вимога є правовою підставою для здійснення відповідачем платежу за гарантією.
Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, у постанові від 20 жовтня 2015 року погодився з тим висновком, що відповідно до умов гарантії її надано для забезпечення належного виконання зобов'язань за Договором. Умовами Договору не визначено порядку повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару. Повідомлення про відмову від поставки товару та вимогу про проведення попередньої оплати взагалі не було заявлено постачальнику. Договором не передбачено сплати 15 % несанкціонованого користування грошима на суму попередньої оплати та витрат від коливання курсу долара. Позивачем не доведено факту порушення його права на повернення попередньої оплати в порядку статті 693 ЦК; направлення у межах строку дії гарантії та отримання відповідачем вимоги платежу і не спростовані доводи відповідача щодо неотримання зазначеної вимоги платежу.
У постановах від 15 жовтня 2013 року у справі № 904/2713/13, від 25 листопада 2015 року у справі № 910/2924/14, від 04 вересня 2013 року у справі № 52/425-51/521-2012, від 14 березня 2011 року у справі № 13/163-10(20/112(34/57)-08), від 13 лютого 2014 року у справі № 910/8659/13 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку щодо застосування до аналогічних правовідносин положень статей 560, 563, 565 ЦК, статті 200 ГК, зокрема, визнаючи обґрунтованим стягнення суми гарантії з банку та наголошуючи, що порушення зобов'язання постачальником є підставою для застосування відповідальності, встановленої договором і законом. Також заявник акцентує невідповідність оскаржуваної постанови висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі № 3-63гс11, а саме: частиною 1 статті 565 ЦК передбачено право гаранта відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії. Частиною ж 1 статті 563 ЦК визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та надання кредитором вказаних в гарантії документів, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму.
Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено § 4 глави 49 ЦК, положеннями глави 22 ГК, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Відповідно до статті 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 562 ЦК встановлено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Згідно зі статтями 563, 565 ЦК обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними у гарантії документами. За відсутності хоча б однієї з цих умов відповідальність гаранта не настає.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій в порушення умов Договору, забезпеченого банківською гарантією, постачальник свої зобов'язання за цим Договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем щодо попередньої оплати непоставленого товару. Наявність цієї заборгованості постачальника перед позивачем сторонами у справі не спростовується та, зокрема, підтверджена актом звірки взаємних розрахунків за Договором, підписаним і скріпленим печатками позивача та постачальника.
У зв'язку невиконання постачальником умов договору 12 грудня 2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату платежу за банківською гарантією (далі - вимога платежу), що відповідно до умов останньої, зокрема, мала бути надана гаранту через обслуговуючий банк бенефіціара, який надішле поштою оригінал вимоги платежу та підтвердить, що підписи на ній є правочинними, шляхом відправлення авторизованого повідомлення відповідного змісту системою SWIFT. Вимога платежу надіслана відповідачеві шляхом передачі обслуговуючим банком позивача - AT «Дельта Банк», відповідного SWIFT-повідомлення з підтвердженням повноважень осіб, які підписали вимогу платежу - шляхом доставки кур'єрською службою товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕКС Україна».
Закон України «Про поштовий зв'язок» не містить заборони стосовно доставки поштових відправлень будь-якими суб'єктами господарювання і не визначає виключного права національного оператора поштового зв'язку на цю діяльність.
Окрім того, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року передбачено письмову форму банківської гарантії, що включає електронну документацію, а також телеграми, телекси, телефакси.
За таких обставин вимога платежу у цій справі відповідає положенням статті 563 ЦК та є правовою підставою для здійснення відповідачем платежу за гарантією.
Отже, беручи до уваги те, що Київський апеляційний господарський суд повно встановив правовідносини сторін і правильно застосував норми матеріального права, його постанова підлягає залишенню в силі, а постанова Вищого господарського суду України та рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/10651/14 - скасуванню. Також відповідно до статті 49 ГПК підлягає зміні й розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Грейнс» задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2015 року та рішення Господарського суду м. Києва від 02 червня 2015 року у справі № 910/10651/14 скасувати.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 липня 2015 року залишити в силі.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10 а, код 05839888) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Грейнс» (65014, м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 5, код 37007918) 36 540,00 грн (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок гривень 00 копійок) судового збору за перегляд рішення касаційною інстанцією.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10 а, код 05839888) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Грейнс» (65014, м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 5, код 37007918) 95 004,00 грн. (дев'яносто п'ять тисяч чотири гривни 00 копійок) судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.
Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.
Головуючий В.П. Барбара
Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець П.І. КолесникО.І. Потильчак