П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ПАТ «Кредобанк» зазначало, що 24 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 40 тис. доларів США строком до 23 квітня 2028 року.
Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 32 тис. 687 доларів США 8 центів, з якої: прострочена заборгованість за кредитом - 3 тис. 436 доларів США 77 центів; неповернута сума кредиту - 28 тис. 310 доларів США; проценти за користування кредитом - 940 доларів США 31 цент; пеня - 862 долари США 27 центів, ПАТ «Кредобанк» просило стягнути з відповідача цю заборгованість.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 6 серпня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 118 тис. 918 грн 37 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 3 листопада 2014 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 серпня 2014 року скасовано, позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь банку 32 тис. 687 доларів США 8 центів заборгованості за кредитним договором (що за курсом Національного банку України становило 390 тис. 220 грн 51 коп.), з якої: 3 тис. 436 доларів США 77 центів простроченої заборгованості за основним боргом; 28 тис. 310 доларів США залишку за кредитом; 940 доларів США 31 цент простроченої заборгованості за процентами; 862 долари США 27 центів пені.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 3 листопада 2014 року скасовано, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 серпня 2014 року залишено в силі.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року ПАТ «Кредобанк» просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини восьмої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви ПАТ «Кредобанк» надало копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2012 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Кредобанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 40 тис. доларів США строком до 23 квітня 2028 року на придбання квартири.
За пунктом 4.1 кредитного договору повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами, починаючи з травня 2008 року по 167 доларів США, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором та/або додатками до нього.
За пунктами 3.1, 3.2 кредитного договору за надання кредиту та користування кредитом позичальник сплачує банку комісії та річні проценти.
Згідно з пунктом 4.7 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється у такій черговості:
4.7.1. Прострочені платежі зі сплати процентів і комісій за користування кредитом;
4.7.2. Строкові платежі зі сплати нарахованих процентів і комісій за користування кредитом, термін сплати яких наступав у момент надходження коштів;
4.7.3. Прострочені платежі з повернення кредиту (основного боргу);
4.7.4. Строкові платежі зі сплати нарахованих процентів за користування кредитом за поточний місяць, термін сплати яких у момент надходження коштів не наступив;
4.7.5. Строкові платежі з повернення кредиту (основного боргу) за поточний місяць;
4.7.6. Пеня, штрафи та інші види неустойки;
4.7.7. Строкові платежі з повернення кредиту (основного боргу) на наступний місяць/місяці.
Позичальник має право на підставі заяви самостійно визначати порядок дострокової сплати комісій і процентів за цим договором.
За пунктом 4.8 кредитного договору позичальник може здійснити дострокове погашення (до дати, вказаної у пункті 2.1 цього договору) усієї суми кредиту або його частини разом з усіма нарахованими на дату дострокового погашення процентами та іншими належними до сплати платежами, про що зобов'язаний попередити банк у письмовій формі за 30 календарних днів до дати дострокового погашення.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 21 травня 2014 року заборгованість за кредитним договором становила 32 тис. 687 доларів США 8 центів, з якої: 31 тис. 746 доларів США 77 центів неповернутої суми кредиту та 940 доларів США 31 цент прострочених процентів.
Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Кредобанк», суд першої інстанції керувався тим, що позичальник частково повернув кредит, але банк безпідставно направляв ці кошти на погашення пені та процентів, а не на погашення основного боргу позичальника.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги банку в повному обсязі, апеляційний суд виходив з того, що з червня 2012 року позичальник припинив сплату щомісячних обов'язкових платежів на погашення тіла кредиту, а з листопада 2013 року - припинив сплату й інших обов'язкових платежів та не звертався до банку для проведення перерахунку за додатково сплаченими платежами, як це передбачено пунктом 4.8 кредитного договору; наданий банком розрахунок заборгованості відповідач не спростував; унаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього.
Скасовуючи рішення апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд застосував норми частини восьмої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та погодився з висновками суду першої інстанції про першочергове зарахування банком коштів, які вносилися позичальником у розмірі, що перевищує встановлений щомісячний платіж, на погашення основної заборгованості (тіла кредиту).
Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2012 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову фізичної особи (позичальника за кредитним договором) про зобов'язання банку відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» здійснити коригування кредитних зобов'язань позичальника у бік їх зменшення у зв'язку з достроковим поверненням кредитних коштів шляхом збільшення суми періодичних виплат, зробити перерахунок кредитної заборгованості та скласти графік погашення кредиту, у якому відобразити суми, що необхідно внести в рахунок погашення тіла кредиту та процентів за його користування. При цьому суд зазначив, що порядок зарахування коштів у рахунок погашення кредитної заборгованості визначений умовами договору, які виконуються банком належним чином.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини восьмої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
За змістом частини восьмої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У справі, яка переглядається, пунктом 4.7 кредитного договору встановлено черговість погашення заборгованості за ним, тому банк повинен спрямовувати сплачені позичальником кошти у розмірі, що перевищує встановлений щомісячний платіж, відповідно до умов, визначених у вказаному пункті договору.
Аналіз зазначних норм матеріального права свідчить про те, що розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.
Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2012 року, наданій заявником для порівняння.
Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди першої та касаційної інстанцій неправильно застосували норми частини восьмої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень зазначених судів у цій справі, та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції.
За таких обставин у справі, яка переглядається, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й касаційний суд, про першочергове зарахування банком коштів, які вносилися позичальником у розмірі, що перевищує встановлений щомісячний платіж, на погашення основної заборгованості (тіла кредиту), є помилковим.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву публічного акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Апеляційного суду Рівненської області від 3 листопада 2014 року.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
А.Г. Ярема
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-845цс15
Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.
У справі, яка переглядається, пунктом 4.7 кредитного договору встановлено черговість погашення заборгованості за ним, тому банк повинен спрямовувати сплачені позичальником кошти у розмірі, що перевищує встановлений щомісячний платіж, відповідно до умов, визначених у вказаному пункті договору.
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук