П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., Жайворонок Т.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_15, ОСОБА_16 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_15 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про припинення правовідносин, що виникли на підставі кредитного договору; за зустрічним позовом ОСОБА_16 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання поруки припиненою за заявами ОСОБА_15 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня та 9 лютого 2015 року та за заявою ОСОБА_16 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року у вказаній справі,

в с т а н о в и л и:

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду із зазначеним позовом.

Зазначало, що 29 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_15 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 22 725 доларів США під 12 % річних зі строком повернення до 28 серпня 2014 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_15 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_16 укладено договір поруки.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_15 зобов'язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість у розмірі 19 044,59 доларів США, що еквівалентно 152 399 грн 25 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

У липні 2013 року ОСОБА_15 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив припинити правовідносини, що виникли на підставі кредитного договору від 29 серпня 2007 року, оскільки ВАТ «Державний ощадний банк України» припинив свою діяльність шляхом перейменування на ПАТ «Державний ощадний банк України», тому його зобов'язання перед останнім припинились.

У липні 2013 року ОСОБА_16 подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 29 серпня 2007 року, у зв'язку зі збільшенням обсягу його відповідальності зі зміною основного зобов'язання.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2014 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено; у задоволенні зустрічних позовів відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору змінено: стягнуто з відповідачів судовий збір у рівних частинах. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_15 подав на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2015 року (справа № 6-46905ск14) у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_15 відмовлено.

ОСОБА_16 також подав на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року (справа № 6-46925ск14) у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_16 відмовлено.

У квітні 2015 року ОСОБА_15 та його представник ОСОБА_17 звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня та 9 лютого 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав.

У квітні 2015 року ОСОБА_16 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 травня 2015 року вказані заяви об'єднано в одне провадження.

На підтвердження зазначених підстав подання заяв про перегляд судових рішень ОСОБА_15, ОСОБА_16 посилаються на постанову Верховного Суду України від 30 травня 2012 року, постанови Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року.

ОСОБА_15, ОСОБА_16 указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права у справі, рішення в якій переглядаються, різняться з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для порівняння судових рішеннях, а також не відповідають викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 254, 256-258, 261 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 55 Конституції України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що 29 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Держа <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>вний <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844141/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>ощадн <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844142/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>ий банк України», та ОСОБА_15 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844146/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>им ОСОБА_15 було укладено кредитний договір № 293, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в іноземній валюті в розмірі 22 725 доларів США зі сплатою 12 % річних та строком повернення кредиту не пізніше 28 серпня 2014 року.

Пунктом 1.3 цього кредитного договору передбачено, що кредит надається шляхом продажу іноземної валюти з кредитного рахунку позичальника, зарахування за його дорученням гривневого еквіваленту іноземної валюти на поточний рахунок та перерахування коштів у національній валюті з поточного рахунку позичальника на поточний рахунок продавця товару на підставі платіжного доручення позичальника для здійснення оплати за автомобіль марки «Мітцубіші Лансер».

За умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти до 28 серпня 2014 року, щомісяця сплачувати кредит, відсотки за його користування у валюті кредиту, нараховані на залишок заборгованості, шляхом унесення готівки до каси банку, або шляхом безготівкових перерахувань, відкритих в установах ВАТ «Державний ощадний банк України». Крім того, пунктом 5.2 зазначеного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язань з повернення основної суми кредиту, своєчасної сплати процентів за користування кредитом у вигляді пені у розмірі 0,03 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.7 кредитного договору сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов'язань позичальника, в тому числі щодо сплати процентів, штрафів, пені тощо, передбачених умовами договору.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_16 29 серпня 2007 року було укладено договір поруки № 293, за умовами якого останній зобов'язався солідарно відповідати за виконання позичальником договірних зобов'язань за кредитним договором.

У грудні 2011 року ОСОБА_15 припинив виконувати зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка становила 19 066,59 доларів США, з яких тіло кредиту - 15 749,17 доларів США, відсотки за користування кредитом - 2 245,55 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання умов договору - 1 071,87 доларів США.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Державний Ощадний банк України» та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_15 та ОСОБА_16, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач ОСОБА_18 з грудня 2011 року перестав сплачувати щомісячні платежі, саме із цього часу в нього й виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, яке він реалізував у межах строку позовної давності, звернувшись до суду в квітні 2013 року. Підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

В інших справах з подібних правовідносин - про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції в постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та 7 березня 2013 року, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, дійшов аналогічного висновку про те, що початком перебігу позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, але не сплатив, і відповідно загальний строк позовної давності застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, визначеного графіком.

У межах строків позовної давності задоволено позови і в зазначених справах.

Отже, норми щодо застосування строків позовної давності в справі, яка переглядається, та в справах, наданих для порівняння застосовано однаково.

Крім того, у своїх заявах про перегляд ухвал суду касаційної інстанції від 30 січня та 9 лютого 2015 року ОСОБА_15, його представник ОСОБА_17 та ОСОБА_16 порушують питання про скасування ухвалених судами рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави - невідповідності судових рішень суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяв про перегляд судових рішень ОСОБА_15, його представник ОСОБА_17 та ОСОБА_16 посилаються на постанову Верховного Суду України від 30 травня 2012 року.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

На відміну від висновків, які містяться в судових рішеннях у справі, яка переглядається, постанова Верховного Суду України від 30 травня 2012 року ухвалена у справі за позовом фізичної особи до ПП «Альстар» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу соняшнику, у якій судами попередніх інстанцій закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, а тому вона не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин, які вказують на те, що наведені заявниками судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, - вважати заяви обґрунтованими немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 3602 , 3603 , 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяв ОСОБА_15 та його представника ОСОБА_17 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2015 року, заяв ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:Н.П. Лященко В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема