П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є.суддів:Берднік І.С., Ємця А.А., -за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Рудак О.В.,

Фонду державного майна України - Зубарєвої Н.В.,

товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест» - Бочкового В.О.,

приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів

профспілок України «Укрпрофоздоровниця» - Довганенка Д.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 9/17-4233-2011 за позовом Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ФДМУ до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»), товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест» (далі - ТОВ «Укрбудінвест») про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року Білгород-Дністровський міжрайонний прокурор Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі ФДМУ з позовом до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», ТОВ «Укрбудінвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2003 року № 51131177/2003/14, витребування та повернення державі в особі ФДМУ об'єктів нерухомого майна - комплексу пансіонатів на курорті Кароліно-Бугаз, які розташовані за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, б-р Золотий беріг, 33 (клубний комплекс «Променад») і складаються із: їдальні «Ч» (блок 1а) площею 4 354,4 мІ; спального корпусу літ. «Ш» (блок 2а) площею 2 439,6 мІ; спального корпусу літ. «Ц» (блок 3а) площею 9476,7 мІ; спального корпусу літ. «Х» (блок 4а) площею 4116,8 мІ; будівлі незавершеного будівництва літ. «1Г» площею 2069,8 мІ; будівлі незавершеного будівництва літ. «1Д» площею 2 587,9 мІ; будівлі незавершеного будівництва літ. «1В» площею 9 296,1 мІ; будівлі незавершеного будівництва літ. «1Б» площею 3 520,3 мІ (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нерухоме майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу, на момент його укладання було об'єктом державної власності, розпоряджатися яким могла лише держава в особі ФДМУ, у зв'язку з чим договір укладено з порушенням норм законодавства, що порушує права держави як власника цього майна в особі ФДМУ.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 14 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року рішення Господарського суду Одеської області від 14 серпня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2015 року у справі № 9/17-4233-2011 залишено без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області - без задоволення.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2015 року та рішення Господарського суду Одеської області від 14 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 19 липня 2016 року у справі № 5024/1941/2011 та від 25 листопада 2015 року у справі № 8/6/2012/5003, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 11114 ГПК Верховний Суд переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти рішення у справі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (продавець) і ТОВ «Укрбудінвест» (покупець) 12 березня 2003 року уклали договір купівлі-продажу № 51131177/2003/14 незавершеного будівництвом комплексу пансіонатів на курорті Кароліно-Бугаз, розташованих за адресою: Україна, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, за ціною 1 920 000 грн (далі - договір). Передачу майна сторони оформили актом від 17 квітня 2003 року. Покупцем проведено реконструкцію комплексу - пансіонату відпочинку «Клубний комплекс «Променад», про що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області видано сертифікат від 1 вересня 2011 року. За висновками від 31 липня 2015 року будівельно-технічної експертизи Київської незалежної судово-експертної установи майно, яке прокурор просить повернути, не відповідає фактично наявному майну, оскільки є розбіжність у загальній площі будівель.

Господарськими судами встановлено, що будівництво спірного майна пансіонату «Кароліно-Бугаз» розпочалося наприкінці 70-х рр. ХХ ст. та здійснювалося СМТ «Чорноморкурортбуд» на замовлення Одеської обласної ради профспілок.

Президією Української республіканської ради професійних спілок (Укрпрофрада) було прийнято постанову від 22 листопада 1991 року «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року № 9971 зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України.

Передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» майно перебувало у віданні профспілок.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1992_04_10/pravo1/T226800.html?pravo=1> передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово передати ФДМУ майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1994_02_04/pravo1/T394300.html?pravo=1> встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1992_03_04/pravo1/T050600.html?pravo=1>» на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону України «Про роздержавлення майна».

Згідно з п. 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. За правилами ст. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21/ed_2016_01_13/pravo1/T060185.html?pravo=1>, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_114/ed_2016_01_13/pravo1/T060185.html?pravo=1> ФДМУ є суб'єктом управління об'єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що позов заявлено після спливу позовної давності. Такий висновок суди обґрунтували тим, що про порушення свого права власності ФДМУ дізнався при вирішенні справи № 137/7 у 1997 році за позовом ФДМУ до АТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними установчих документів саме з тих підстав, що до статутного фонду відповідача було передано основні фонди і оборотні кошти санаторно-курортних закладів, що є державною власністю (рішення Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року у справі № 137/7). Початок перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна пов'язаний з моментом його укладання - 12 березня 2003 року. Судом зазначено, що вимоги прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ про витребування нерухомого майна є похідними від пред'явлених прокуратурою вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для задоволення вимог прокуратури в частині витребування та повернення спірного нерухомого майна від ТОВ «Укрбудінвест».

Із наданих для порівняння постанов Вищого господарського суду України у справах № 5024/1941/2011 та № 8/6/2012/5003 вбачається, що предметом позовів є визнання недійсними свідоцтв про право власності та рішень виконавчих комітетів про видачу таких свідоцтв на будівлі та споруди пансіонатів. Оскаржувані рішення виконкомів було прийнято у 1999 році.

У справі № 5024/1941/2011 суд касаційної інстанції, вирішуючи питання застосування позовної давності, застосував норми ст. 83 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) і п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

У справі, що розглядається, норми ст. 83 ЦК УРСР не були і не могли бути застосовані судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пункт 4 ч. 1 ст. 268 ЦК також не міг бути застосований у справі, яка розглядається, оскільки предметом спору є не правовий акт органу місцевого самоврядування, а правочин, вчинений між двома юридичними особами.

Ураховуючи викладене, справа № 5024/1941/2011 не може бути прикладом для порівняння у розумінні вимог п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

У наданій для порівняння постанові у справі № 916/2129/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Строй» про витребування майна встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року, яка має преюдиціальне значення, договір купівлі-продажу, на підставі якого майно було передано у власність відповідача, визнано недійсним. З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції до спірних правовідносин позовної давності не застосував.

Порівняння зазначених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, дає підстави для висновку про наявність різних фактичних обставин у справах, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 261, 267 ЦК.

Отже, рішення у зазначених справах прийнято залежно від установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин кожної справи, які відрізняються від обставин у справі, що розглядається, а тому зазначені постанови не є підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у розумінні ст. 11116 ГПК.

У справі № 8/6/2012/5003 суд касаційної інстанції без посилань на норми ст. 83 ЦК УРСР і п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК фактично дійшов висновків, аналогічних висновкам у справі № 5024/1941/2011. Разом із тим у справі № 8/6/2012/5003 суд касаційної інстанції встановив, що перебіг позовної давності розпочався у 2011 році, коли власник дізнався про порушене право, тобто строк звернення до суду не пропущено.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що початок перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна пов'язаний із моментом його укладання - 12 березня 2003 року, оскільки з 1997 року між ФДМУ та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» тривають судові спори щодо цього майна.

Такий висновок суду відповідає положенням ч. 1 ст. 261 ЦК, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням того, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду у справі, що розглядається, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 9/17-4233-2011 задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІI, ст.ст. 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 9/17-4233-2011 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець