П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Лященко Н.П., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом міського комунального підприємства «Хмельницьктеплокомуненерго» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за заявою міського комунального підприємства «Хмельницьктеплокомуненерго» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

-

'

У травні 2015 року міське комунальне підприємство «Хмельницьктеплокомуненерго» (далі комунальне підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.Комунальне підприємство зазначало, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1. Комунальне підприємство здійснює теплопостачання до квартири відповідача. Між позивачем та ОСОБА_6 13 жовтня 2010 року було укладено договір про надання послуг з теплопостачання та відкрито особовий рахунок, пунктом 1 якого визначено, що споживач зобовязується сплачувати послуги з теплопостачання за встановленими тарифами.Позивач виявив, що відповідач переобладнав квартиру під офіс для здійснення нотаріальної діяльності. Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 10 квітня 2014 року № 218 встановлено тариф на послуги з централізованого опалення для другої групи споживачів у розмірі 29 грн 8 коп.Порушуючи умови договору та положення нормативно-правових актів ОСОБА_6 здійснює оплату послуг з централізованого опалення за тарифом для населення, внаслідок чого заборгувала комунальному підприємству за період з 1 жовтня 2012 року до 28 лютого 2015 року 17 865 грн 14 коп. та пеню в розмірі 439 грн 4 коп.Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 18 листопада 2015 року, у задоволенні позовних вимог комунального підприємства відмовлено. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2127/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року касаційну скаргу комунального підприємства відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень комунальне підприємство просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 3 Закону України «Про нотаріат» та статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви комунальне підприємство посилається на постанови Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (№ 6-43цс12 та 6-72цс12).

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі договору купівлі-продаж <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2015_12_25/pravo1/KD0003.html?pravo=1>у від 1 березня 2006 року ОСОБА_6 на праві власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 12 квітня 2007 року № 404 власнику надано дозвіл на реконструкцію вказаної квартири під офіс з улаштуванням окремого виходу.

У квартирі за вказаною адресою ніхто не зареєстрований, і відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 19 березня 2015 року № 06.1-25/25/907 ОСОБА_6 здійснює там нотаріальну діяльність із 2 липня 2007 року.

13 жовтня 2010 року між фізичною особою ОСОБА_6 та комунальним підприємством укладено договір про надання послуг із теплопостачання та відкрито на її ім'я особовий рахунок. Споживач здійснює оплату цих послуг за тарифами, встановленими для категорії «населення» і заборгованості з оплати не має.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові комунального підприємства, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 має статус житлового приміщення, в якій нотаріус ОСОБА_6 здійснює свою професійну діяльність, між ним та позивачем укладено договір про надання послуг із теплопостачання, споживач здійснює оплату цих послуг за тарифами, встановленими для категорії «населення», а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості з теплопостачання за тарифами для інших осіб, передбачених Порядком, оскільки квартиру у встановленому порядку не було переведено із житлового фонду до нежитлового.

Разом з тим у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року, прийнятих за результатами перегляду справ за аналогічними позовами, міститься висновок про те, що приватний нотаріус, який використовує належне йому нежиле приміщення у житловому будинку для здійснення нотаріальної діяльності, не є фізичною особою в розумінні споживача теплової енергії, а тому не може оплачувати таку житлово-комунальну послугу за тарифами для фізичних осіб.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 3 Закону України «Про нотаріат» та статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

За положеннями частини другої статті 3 цього Закону нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час.

Приміщення, яке використовує нотаріус для своєї професійної діяльності, не відноситься до житлового фонду, тому що згідно із частиною четвертою статті 4 Житлового кодексу Української РСР до житлового фонду не входять нежитлові приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з пунктом 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води та теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно із установленими нормативами (нормами) споживання.

Відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 Положення про порядок надання дозволу на тимчасове та постійне використання приватних, орендованих квартир та окремих кімнат у них для потреб непромислового характеру в житлових будинках, затвердженого рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 277 від 27 березня 2003 року (чинне на час розгляду справи та на час надання відповідачу дозволу на переобладнання квартири, відкриття нею офісу нотаріуса), після відкриття об'єкта замовник зобов'язаний переоформити плату за комунальні платежі за другою групою споживачів.

Відповідач є приватним нотаріусом та використовує належне їй приміщення в житловому будинку для здійснення нотаріальної діяльності. Постачання теплової енергії до цього приміщення відбувається за допомогою системи централізованого опалення жилого будинку. В укладеному між сторонами договорі про теплопостачання зазначено, що споживач зобов'язується оплатити енергію за встановленими тарифами, які затверджені міськими органами самоврядування.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 13 жовтня 2011 року № 1053 встановлено тариф на послуги з централізованого опалення для другої групи споживачів (інших споживачів у нежитлових приміщеннях).

Оскільки приватний нотаріус отримує послугу з централізованого опалення не для задоволення власних житлово-побутових потреб, а для здійснення нотаріальної діяльності у приміщенні, яке фактично не є житловим, суди безпідставно відмовили в задоволенні позову комунального підприємства.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували положення статі 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 3 Закону України «Про нотаріат», а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву міського комунального підприємства «Хмельницьктепло-комуненерго» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 18 листопада 2015 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. ОхрімчукВ.М. Сімоненко