П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ нежитлового приміщення в натурі за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні.

Позивачка зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі із сином відповідачки - ОСОБА_8; цей шлюб розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2010 року.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23 квітня 2013 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення № 41 площею 527,3 кв. м у жилому будинку АДРЕСА_1, яке було зареєстровано за позивачкою.

У натурі приміщення не поділено.

Посилаючись на зазначене, а також на ті обставини, що ОСОБА_8 подарував належну йому частку своїй матері ОСОБА_7; спірним приміщенням фактично користується позивачка та працівники, які працюють у неї за трудовим договором; це приміщення вона утримує особисто за власні кошти; згодна відшкодувати ОСОБА_7 вартість 1/2 частини спірного приміщення відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - позивачка просила припинити право власності ОСОБА_7 на частку у спільному майні, оскільки користуватись ним неможливо, річ є неподільною, та таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ нежитлового приміщення в натурі, посилаючись на порушення її права на користування цим об'єктом нерухомості з боку ОСОБА_6, яка використовує його для здійснення підприємницької діяльності, а також на той факт, що поділ у натурі приміщення можливий шляхом його перепланування, погодженого з управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, головою правління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прогрес», створеного в цьому будинку, з урахуванням виготовленого проектною організацією варіанта конкретного поділу нежитлового приміщення.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 25 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: припинив право спільної часткової власності ОСОБА_7 на 1/2 частину нежитлового приміщення № 41 на АДРЕСА_1 загальною площею 527,3 кв. м, що належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 25 січня 2014 року; визнав за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину цього приміщення; стягнув на користь ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 1 млн 88 тис. 428 грн, що знаходяться на депозитному рахунку цього суду згідно з ухвалами від 11 вересня 2014 року та 9 червня 2015 року та платіжним дорученням від 23 червня 2015 року; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 суд відмовив.

Апеляційний суд Київської області 14 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності, відмовив; зустрічний позов ОСОБА_7 про поділ нежитлового приміщення в натурі як об'єкта права спільної часткової власності задовольнив: виділив ОСОБА_7 в натурі 1/2 частину спірного нежитлового приміщення загальною площею 263,94 кв. м та визнав за нею право власності на це нерухоме майно; припинив право спільної часткової власності на нежитлове приміщення № 41 на АДРЕСА_1 загальною площею 527,3 кв. м, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_7 (1/2 частина) та ОСОБА_6 (1/2 частина).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 липня 2016 року рішення апеляційного суду скасувала, залишила в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 365 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, 28 січня 2015 року, 13 червня і 6 липня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року, постанов Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, 15 травня 2013 року та 2 липня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2010 року.

Нежитлове приміщення № 41 площею 527,3 кв. м у жилому будинку АДРЕСА_1 було придбане в період шлюбу й зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 22 січня 2008 року № 17.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23 квітня 2013 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину зазначеного приміщення.

На підставі договору дарування від 25 січня 2014 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_7 1/2 частину цього нежитлового приміщення.

ОСОБА_6 внесла на депозит суду суму вартості 1/2 частини нежитлового приміщення, визначену висновком судової експертизи.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Такі ж по суті висновки містяться в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, 13 червня 2016 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року, копії яких надані заявницею для порівняння.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, 15 травня 2013 року, 2 липня 2014 року, на які на обґрунтування своєї заяви посилається заявниця.

У справі, яка переглядається, установивши, що спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим; припинення права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину спірного приміщення не завдасть їй істотної шкоди як співвласнику; позивачка використовує це приміщення для здійснення підприємницької діяльності; ОСОБА_6 внесла на депозит суду суму вартості 1/2 частини спірного нежитлового приміщення, визначену висновком судової експертизи, - касаційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення права спільної часткової власності ОСОБА_7 на 1/2 частину нежитлового приміщення; визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину цього приміщення; стягнення на користь ОСОБА_7 грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, а також про відсутність правових підстав для поділу нежитлового приміщення в натурі.

Такий висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, 15 травня 2013 року, 2 липня 2014 року.

Порівняння ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, 13 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми статті 365 ЦК України.

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року немає.

У наданих заявницею для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року та 6 липня 2016 року касаційний суд направив справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , статтею 3605 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко