П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» зазначало, що 15 травня 2007 року між ним та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 4 222 долари США 76 центів, яка складається із: 1 527 доларів США 73 центів заборгованості за кредитом, 1 704 доларів США 67 центів заборгованості за відсотками, 729 доларів США 68 центів комісії за користування кредитом, 62 долари США 58 центів штрафу (фіксована частина) та <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_988/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> 198 доларів США 10 центів штрафу (процентна складова).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 201 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>3 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2015 року, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 640 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 19 березня 2014 року, 24 червня 2015 року та 6 квітня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 травня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 серпня 2014 року ОСОБА_6 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 222 долари США 76 центів, яка складається із: 1 527 доларів США 73 центів заборгованості за кредитом, 1 704 доларів США 67 центів заборгованості за відсотками, 729 доларів США 68 центів комісії за користування кредитом, 62 долари США 58 центів штрафу (ф???????? ???????) ?? <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_988/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> 198 доларів США 10 центів штрафу (процентна складова)

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк», виходив з того, що банк виконав умови договору та надав ОСОБА_6 кредит, а відповідач умови кредитного договору виконував частково, унаслідок чого утворилась заборгованість; суд не застосував наслідків спливу позовної давності, оскільки переривання її перебігу було зумовлене внесенням відповідачем 28 вересня 2011 року платежу за кредитним договором.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду України, наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд зазначив, що відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що регулюють позовну давність.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Висновок суду першої інстанції, з яким погодились й суди апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що позовна давність не сплинула, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.

Суди залишили поза увагою, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених обставин та факту пред'явлення позову у вересні 2013 року, не вирішено.

Суд узагалі не встановив фактичних обставин, з якими законодавець пов'язує вирішення спору - строку дії картки, порядку погашення кредиту за договором та строку внесення останнього платежу за ним, хоча зазначені обставини мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу від 28 вересня 2011 року особисто ОСОБА_6 та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

Суди не дослідили графік погашення кредитної заборгованості та не встановили, чи передбачається виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, в разі вчинення боржником оплати саме чергового платежу, чи свідчить це про визнання лише певної частини боргу, тому така дія боржника не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Крім того, висновок суду касаційної інстанції про відсутність заяви ОСОБА_6 щодо застосування позовної давності до вимог банку спростовується матеріалами справи, зокрема заявами відповідача, які містяться у матеріалах справи і зі змісту яких вбачається твердження останнього щодо пропуску банком строків позовної давності (а.с. 39-42) та спростовується рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Таким чином, оскільки суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2015 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. ОхрімчукВ.М. Сімоненко