П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначало, що 4 квітня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (у подальшому змінив назву на публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - далі ПАТ «Промінвестбанк») та ОСОБА_8 було укладено договір про надання споживчого кредиту в сумі 255 тис. грн. З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором 8 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями, в тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_8 Оскільки відповідачі зобов'язання за кредитним договором не виконали, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 150 122 грн 4 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором в сумі 150 122 грн 4 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 128 992 грн 1 коп., заборгованість за процентами - 19 847 грн 13 коп., пеня - 1 282 грн 90 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року та передачу справи на новий касаційний розгляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 516, 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_8 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2012 року, від 8 вересня 2013 року та від 11 червня 2014 року, в яких, на його думку по-іншому застосовано зазначені норми права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Воробйової Т.М., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подано заяву, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 4 квітня 2008 року акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Промінвестбанк», та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір №Ф-254, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 255 тис. грн та зобов'язався повертати кредит, сплачувати відсотки за користування отриманими коштами згідно з графіком погашення кредиту, який є додатком № 1 до кредитного договору та його невід'ємною частиною. Останній платіж за графіком - 3 квітня 2018 року. (а. с. 6-11).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 8 квітня 2008 року між кредитором та ОСОБА_9 було укладено договір поруки № Ф-263, за яким остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком за виконання ОСОБА_8 своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № Ф-254 від 4 квітня 2008 року (а.с. 14).

Протягом дії кредитного договору ОСОБА_8 не сплачував заборгованість за кредитом та відсотки за користування ним, унаслідок чого у нього виникла заборгованість.

3 жовтня 2011 року ПАТ «Промінвестбанк» звернулося з позовом до Святошинського районного суду м. Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в розмірі 226 122 грн 34 коп. за кредитним договором № Ф-254, що утворилася станом на момент звернення.

Ухвалою суду від 30 січня 2012 року вказана позовна заява була залишена без розгляду за заявою позивача у зв'язку з погашенням відповідачами заборгованості.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями (а.с. 21-31).

Відповідно до пункту 4.3 цього договору сторони підписують реєстр позичальників (додаток № 1), який є підтвердженням відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями, в тому числі за кредитним договором № Ф-254 щодо зобов'язання ОСОБА_8 перед кредитором (а. с. 138).

Судом також встановлено, що в період із грудня 2011 року до дня розгляду справи судом ОСОБА_8 не здійснював платежі відповідно до умов кредитного договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з нього та поручителя на користь нового кредитора, а та обставина, що боржник не був повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання.

Надані заявником ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2012 року та від 18 вересня 2013 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суди касаційної інстанції скасувавши рішення судів відповідно першої та апеляційної інстанції, направили справи на новий розгляд до судів цих інстанцій у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мали значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року суд дійшов висновку про те, що оскільки докази про повідомлення відповідача щодо заміни кредитора у зобов'язанні відсутні, то в силу статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свій обов'язок перед кредитором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Отже, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення у справі, про перегляд якого подано заяву, правильно застосував норми матеріального права, а тому підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статей 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Ю.Л. СенінЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Я.М. Романюк А.Г. Ярема