П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Капітал» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Капітал» (далі ‒ ПАТ «АКБ «Капітал») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 8 лютого 2008 року відкрите акціонерне товариство «Акціонерно - комерційний банк «Капітал» (далі ‒ ВАТ «АКБ «Капітал»), правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Капітал», надало ОСОБА_9 кредит у сумі 25 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних на строк до 7 лютого 2009 року. 11 січня та 7 лютого 2009 року, а також 1 січня 2011 року укладено додаткові угоди до договору про надання кредитної лінії, за умовами яких встановлено кінцевий термін повернення кредиту - 10 грудня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань 8 лютого 2013 року ВАТ «АКБ «Капітал» уклало з ОСОБА_8 договір поруки. Позичальник зобов'язань за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 14 травня 2014 року утворилась заборгованість. Позивач просив стягнути з поручителя ОСОБА_8 заборгованість за кредитом, проценти й пеню, що в сумі складає 678 тис. 356 грн 13 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «АКБ «Капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 678 тис. 356 грн 13 коп., а також судові витрати в розмірі 3 тис. 654 грн.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року викладено мотивувальну та резолютивну частину рішення в наступній редакції: позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «АКБ «Капітал» загальний борг станом на 14 травня 2014 року в розмірі 678 тис. 356 грн 13 коп., а також судові витрати в розмірі 3 тис. 654 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 грудня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «АКБ «Капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 678 тис. 356 грн 13 коп., а також судові витрати в розмірі 3 тис. 654 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2015 року залишено без змін.

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_8 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року й рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «АКБ «Капітал».

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами встановлено, що 8 лютого 2008 року між ВАТ «АКБ «Капітал», правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Капітал», і ОСОБА_9 укладено договір про надання кредитної лінії, за умовами якого позичальнику надано кредитну лінію у розмірі 25 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних за їх користування на строк до 7 лютого 2009 року.

11 січня та 7 лютого 2009 року, а також 1 січня 2011 року між банком і позичальником укладено додаткові угоди до договору про надання кредитної лінії, згідно з якими встановлено кінцевий термін повернення кредиту, а саме 10 грудня 2013 року.

Для забезпечення виконання договору про надання кредитної лінії 8 лютого 2013 року ПАТ «АКБ «Капітал», яке є правонаступником ВАТ «АКБ «Капітал», уклало з ОСОБА_8 договір поруки.

Пунком 5.1 цього договору строк його дії встановлено до 10 грудня 2013 року.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_9 зобов'язань за договором про надання кредитної лінії та наявністю заборгованості 10 грудня 2013 року ПАТ «АКБ «Капітал» надіслало письмові вимоги до ОСОБА_9 і ОСОБА_8 про дострокове повернення кредиту та процентів за його користування протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги.

7 червня 2014 року банк пред'явив до поручителя позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, заборгованості по сплаті процентів за його користування, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «АКБ «Капітал», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_9 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, у зв'язку з чим на підставі статей 526, 527, 554, 1049, 1050, 1054 ЦК України поручитель несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання у тому ж обсязі, що і боржник. Договір поруки не припинив своєї дії, оскільки умовами основного зобов'язання і договору поруки встановлено строк їх дії до 10 грудня 2013 року, і в останній день строку банк пред'явив вимогу до боржника і поручителя, у зв'язку із чим шестимісячний строк пред'явлення позову до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, спливає 10 червня 2014 року, і банком цей строк не пропущено.

ОСОБА_8 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року і 21 січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року в справах про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У зазначених судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції висловив таку правову позицію: строк дії поруки, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України є не строком захисту порушеного права, а строком існування суб'єктивного права кредитора і суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ‒ відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Положеннями частин першої, другої статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У справі, яка переглядається, умовами договору поруки встановлено строк його дії - до 10 грудня 2013 року, при цьому строк дії договору поруки збігається зі строком виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ «АКБ «Капітал» в останній день строку дії кредитного договору і договору поруки пред'явив вимогу до боржника і поручителя про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, що відповідає вимогам частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 4.1.2 кредитного договору.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

У справі, яка переглядається, ПАТ «АКБ «Капітал» пред'явив позов до поручителя 7 червня 2014 року, тобто у шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, тому цей строк банком не пропущено, а порука не припинена.

Таким чином судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, частина четверта статті 559 ЦК України застосована правильно.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_8 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема