П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Барбари В.П.,Жайворонок Т.Є.,Потильчака О.І., Берднік І.С.,Колесника П.І.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Ємця А.А.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Шицького І.Б., за участю представників ОСОБА_15: ОСОБА_16 та ОСОБА_17,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_18, третя особа - ОСОБА_15, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за позовом ОСОБА_18 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Дар'ї Іванівни, третя особа - ОСОБА_15, про визнання іпотеки припиненою й зобов'язання вчинити дії, за позовом ОСОБА_15 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Дар'ї Іванівни, третя особа - ОСОБА_18, про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання вчинити дії за заявою ОСОБА_15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У квітні 2011 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_18 про звернення стягнення на предмет іпотеки. обґрунтувавши свої вимоги тим, що 31 січня 2008 року відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», надало ОСОБА_15 кредит у сумі 370 тис. доларів США на строк з 31 січня 2008 року до 1 січня 2028 року зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитом, а в разі прострочення позичальником терміну сплати щомісячного платежу - 23 % річних. У рахунок належного виконання позичальником своїх обов'язків за кредитним договором ОСОБА_18 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. ПАТ «Універсал Банк» зазначило, що ОСОБА_15 систематично не виконувала умови кредитного договору, допустила заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, у зв'язку з чим банк змушений був звернутися до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду якого Деснянським районним судом м. Києва 14 травня 2010 року ухвалено рішення про задоволення позову і стягнення з ОСОБА_15 на його користь заборгованості в розмірі 400 тис. 661 долар США 19 центів, що еквівалентно 3 млн 175 тис. 600 грн 53 коп., та розірвано кредитний договір від 31 січня 2008 року і додаткову угоду до нього від 31 січня 2008 року.

Посилаючись на те, що: сума коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів майна, належного ОСОБА_15, є меншою, ніж сума, стягнута з неї на підставі судового рішення, і вимоги банку в повному обсязі не погашено; непогашена сума заборгованості ОСОБА_15 становить 2 млн 992 тис. 65 грн 98 коп.; згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ‒ ПАТ «Універсал Банк» просило задовольнити його позовні вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки ‒ квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 336 тис. грн.

ОСОБА_18 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання іпотеки припиненою з 11 серпня 2010 року і зобов'язання банку надати письмове повідомлення про розірвання кредитного договору від 31 січня 2008 року та додаткової угоди до нього від 31 січня 2008 року на підставі судового рішення, а також повідомлення про припинення договору іпотеки від 31 січня 2008 року. Зазначав, що на підставі судового рішення кредитний договір від 31 січня 2008 року та додаткову угоду до нього від 31 січня 2008 року розірвано, у зв'язку із чим на підставі статті 653 ЦК України зобов'язання сторін за цими договорами припинено. Оскільки основне зобов'язання припинено, то згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» припинено й іпотеку.

ОСОБА_15 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. і, змінивши предмет позову, просила визнати договір іпотеки припиненим з 11 серпня 2010 року, а також зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. вчинити дії щодо: зняття заборони на відчуження предмета іпотеки, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження предмета іпотеки та виключення з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою квартири, яка є предметом іпотеки. Посилалась на те, що на підставі частини першої статті 559 ЦК України договір іпотеки від 31 січня 2008 року, укладений між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_18, є припиненим, у зв'язку з тим, що без згоди іпотекодавця банк збільшив процентну ставку за кредитним договором та додатковою угодою до нього, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, а також у зв'язку з припиненням забезпеченого іпотекою зобов'язання. Крім того, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили 11 серпня 2010 року, заборгованість за кредитним договором та додатковою угодою до нього стягнуто лише з боржника. Звернувшись до суду з позовом до поручителя 7 квітня 2011 року, банк пропустив шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя, тому порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року, позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_15 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг від 31 січня 2008 року та додатковою угодою до нього від 31 січня 2008 року в сумі 2 млн 992 тис. 65 грн 98 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_18, шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у сумі 420 тис. 331 грн; у решті позову відмовлено. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_18 Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_15 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року касаційні скарги ОСОБА_18 і ОСОБА_15 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року залишено без змін.

У березні 2015 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_15 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 261, 593, 653 та частини другої статті 1050 ЦК України, статті 28 Закону України «Про заставу», частини п'ятої статті 3 та статті 17 Закону України «Про іпотеку».

У зв'язку із цим ОСОБА_15 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» та задовольнити зустрічні позовні вимоги, а також вимоги третьої особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви, що надійшли до Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, переглядаються у порядку, що діяв на день їх надходження.

З огляду на це справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом № 192-VIII.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників заявниці ОСОБА_16 і ОСОБА_17, дослідивши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 31 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_15 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг та додаткову угоду до нього, за умовами яких банк надав позичальнику кредит у сумі 370 тис. доларів США на строк до 1 січня 2028 року зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитом, а у випадку прострочення позичальником терміну сплати щомісячного платежу, починаючи з 1 березня 2008 року, ‒23 % річних за користування кредитом.

У рахунок забезпечення виконання позичальником зобов'язань, узятих на себе за кредитним договором та додатковою угодою до нього, 31 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_18 укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_18 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_15 систематично не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та додатковою угодою до нього, у зв'язку із чим виникла заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_15, ОСОБА_20 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_15 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 400 тис. 661 долар США 19 центів, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 3 млн 175 тис. 600 грн 53 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_15 до ПАТ «Універсал Банк» про розірвання кредитного договору та додаткової угоди до нього задоволено: генеральний договір про надання кредитних послуг від 31 січня 2008 року та додаткову угоду до нього від 31 січня 2008 року розірвано.

19 серпня 2013 року проведено прилюдні торги, на яких продано належне ОСОБА_15 на праві власності майно.

Залишок заборгованості ОСОБА_15 за кредитним договором і додатковою угодою до нього становить 2 млн 992 тис. 65 грн 98 коп.

На виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» ПАТ «Універсал Банк» направило ОСОБА_18 письмову вимогу про погашення цієї заборгованості, однак останній не вчинив жодних дій щодо виконання вимоги.

Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» і звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості боржника перед банком та відмовлено в задоволенні позовів ОСОБА_18 і ОСОБА_15, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками, про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором і додатковою угодою до нього, передбачених статтями 526, 575, 589, 590, 1054 ЦК України, оскільки боржник належним чином не виконав зобов'язань, узятих на себе за цим договором, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає погашенню у порядку статей 33, 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Підстави для визнання іпотеки припиненою згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» відсутні, оскільки в разі розірвання договору кредиту в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє але не скасовує сам факт його укладення. Також відсутні підстави, передбачені частинами першою і четвертою статті 559 ЦК України, для визнання поруки припиненою.

ОСОБА_15 зазначає, що суди касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня, 22 травня 2013 року, 15 січня, 29 січня, 16 липня та 22 жовтня 2014 року, а також 28 січня 2015 року, ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 січня 2011 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, постанову судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року та постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 квітня 2007 року, ухвалену ним як судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня і 29 січня 2014 року (у справах про стягнення заборгованості за кредитним договором), 22 жовтня 2014 року (у справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), 28 січня 2015 року (у справі про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою) та ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 січня 2011 року (про стягнення заборгованості за кредитним договором), постановлена ним як судом касаційної інстанції, не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини справи, а також матеріально-правове регулювання правовідносин у цих судових рішеннях інші, ніж у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву. До того ж за змістом цих ухвал суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, направивши справи на новий розгляд з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цих справ.

Постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки вона не є рішенням касаційного суду, а прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня, 22 травня 2013 року та 16 липня 2014 року, а також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 квітня 2007 року, ухваленій ним як судом касаційної інстанції, постановлених у справах, які виникли з подібних правовідносин, суди касаційної інстанції дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для припинення іпотеки (застави), зокрема:

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет застави на підставі статей 593, 653 ЦК України, оскільки суди встановили, що на підставі судового рішення розірвано кредитний договір і з боржника стягнуто заборгованість за цим договором, у зв'язку із чим право застави припинено з моменту розірвання кредитного договору;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року та 16 липня 2014 року, постановлених у справі про визнання нечинними договорів застави, іпотеки та поруки й у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, судом касаційної інстанції висловлено правову позицію, що основне зобов'язання - кредитний договір припинено на підставі судового рішення, тому відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за забезпечувальним договором, оскільки відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» в разі припинення основного зобов'язання внаслідок розірвання договору право іпотеки (застави), що забезпечувало його виконання, також є припиненим;

- у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 квітня 2007 року, ухваленій ним як судом касаційної інстанції, зазначено, що внаслідок розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (стаття 653 ЦК України). У разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою та/або іпотекою, право застави та/або іпотеки відповідно до статті 28 Закону України «Про заставу» та статті 17 Закону України «Про іпотеку» припиняється. Таким чином, у зв'язку із розірванням кредитної угоди припиняється дія договорів застави та/або іпотеки.

Отже існує неоднакове застосування касаційними судами одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 593, 653 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Отже у кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку договору.

У справі, яка переглядається, суди установили, що на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року з ОСОБА_15 на користь ПАТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 400 тис. 661 долар США 19 центів, що за офіційним курсом НБУ складає 3 млн 175 тис. 600 грн 53 коп.

Сума коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів майна, яке належало на праві власності ОСОБА_15, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, стягнутої на підставі судового рішення, була недостатньою для погашення вимог банку в повному обсязі.

Залишок заборгованості ОСОБА_15 за кредитним договором та додатковою угодою до нього становить 2 млн 992 тис. 65 грн 98 коп.

Отже основне зобов'язання не припинено.

Пунктом 6.1 договору іпотеки від 31 січня 2008 року, укладеним між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_18, передбачено, що цей договір діє до повного виконання зобов'язань за основним договором, що обумовлює основне зобов'язання (т. 1, а.с. 28).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року генеральний договір про надання кредитних послуг від 31 січня 2008 року та додаткову угоду до нього від 31 січня 2008 року розірвано.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя статті 653 ЦК України).

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Отже розірвання договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватись виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

Установивши, що основне зобов'язання за кредитним договором і додатковою угодою до нього щодо повернення суми кредиту та процентів за його користування ОСОБА_15 не виконано, суди дійшли обґрунтованого висновку, що це зобов'язання не припинено, тому не припинено й іпотеку, а відтак немає підстав для задоволення позову ОСОБА_18 про визнання іпотеки припиненою та зобов'язання вчинити дії.

У справі, яка переглядається, судове рішення суду касаційної інстанції є законним.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_15 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3605 ЦПК України (в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: В.П. Барбара Н.П. Лященко

І.С. Берднік Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк О.І. Потильчак

А.А. Ємець Я.М. Романюк

Т.Є. Жайворонок Ю.Л. Сенін

П.І. Колесник В.М. Сімоненко

І.Б. Шицький