П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І., Берднік І.С.,Потильчака О.І., Ємця А.А.,Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі № 914/2002/13 за позовом Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного господарського об'єднання «Концерн «Військторгсервіс» (далі - концерн «Військторгсервіс»), приватного підприємства «Інтертайле» (далі - ПП «Інтертайле»), треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області, Фонд державного майна України (далі - ФДМУ), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути в натурі нежитлові приміщення,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року Львівський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 3 508,6 кв. м, розташованих за адресою: вул. Моринецька, 14а, м. Львів, укладеного 16 вересня 2008 року між концерном «Військторгсервіс» і ПП «Інтертайле», та повернення цього майна. В обґрунтування позову послався на те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння держави поза її волею, за відсутності згоди Міністерства оборони України та погодження ФДМУ. Оспорюваний договір укладено особою, яка не мала права здійснювати відчуження спірного майна, на підставі довіреності, що втратила свою чинність.

ПП «Інтертайле» проти позову заперечувало та подало заяву про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24 липня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 22 червня 2015 року справу № 914/2002/13 допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заступник Генерального прокурора України просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 75 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 203, 215, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 5, 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», п.п. 6, 8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 (далі - Порядок), і невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі № 3-18гс13.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 3 червня 2013 року у справі № 7/46/2012/5003, від 18 березня 2015 року у справі № 914/3484/13.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що: відсутні докази втрати чинності дозволу на відчуження нерухомості; на час надання дозволу на відчуження нерухомості чинне законодавство не передбачало необхідності згоди або дозволу суб'єкта управління майном, прийнятого за погодженням із ФДМУ; прокурором і позивачем пропущено позовну давність, оскільки оспорюваний договір укладено 16 вересня 2008 року, а позовну заяву подано у травні 2013 року.

Разом із тим у наданих для порівняння постановах суд касаційної інстанції, розглянувши справи за аналогічними позовами прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним, оскільки відчуження майна відбулося з порушенням вимог Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Порядку, за відсутності відповідного дозволу Міністерства оборони України, погодженого ФДМУ; на момент укладення оспорюваного договору дозвіл, виданий на підставі довіреності, яку в подальшому було скасовано, втратив свою чинність; при укладенні оспорюваного договору концерн «Військторгсервіс» не мав достатніх повноважень на відчуження майна, що перебувало у державній власності, а тому правочин було вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності; про зазначені порушення Міністерство оборони України та органи прокуратури дізналися після проведення ФДМУ перевірки дотримання порядку відчуження майна концерном «Військторгсервіс» та складання відповідного висновку, а тому позовну давність не пропущено.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 4 жовтня 2004 року Міністром оборони України видано довіреність № 220/2071, якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 на представництво майнових та інших немайнових інтересів міністерства, для виконання яких останньому надано право, у тому числі, надавати від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновки (дозвіл) на відчуження майна та на укладення договорів з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання. Термін дії довіреності визначено до 1 жовтня 2007 року.

На підставі цієї довіреності 15 грудня 2004 року начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України надав начальнику державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» дозвіл № 140/6/1626/19 на відчуження нежитлових приміщень площами 1 193,8 кв. м, 17,1 кв. м, 1 200,9 кв. м, розташованих за адресою: вул. Моринецька, 14а, м. Львів.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року № 1235/з скасовано довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), надання від імені міністерства прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився.

На виконання цього доручення Міністерству оборони України повернуто перший примірник довіреності від 4 жовтня 2004 року № 220/2071 (лист Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України від 17 лютого 2005 року № 140/ЮР/154 за підписом ОСОБА_8.).

12 вересня 2007 року нотаріально посвідчено довіреність, видану від імені концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_8 начальнику філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування «Концерну «Військторсервіс» (далі - філія «УТ ЗОК «Концерну «Військторгсервіс») ОСОБА_9, якою уповноважено останнього укладати від імені концерну будь-які договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна, а також договори оренди з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України. Термін дії довіреності - до 12 вересня 2010 року.

10 липня 2008 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» (далі - РМУТМБ «Прайс») проведено публічні торги з продажу майна: нежитлових будівель автобази № 57 (гаража А-2, гаража В-1, гаража Г-1, автозаправки Д-1, цистерни), загальною площею 3 508,6 кв. м, що належить концерну «Військторгсервіс» та розташовано за адресою: вул. Моринецька, 14а, м. Львів.

Згідно з протоколом про хід публічних торгів № 790-н право укладання договору купівлі-продажу об'єкта отримало ПП «Інтертайле»; остаточна ціна - 2 213 529,20 грн.

16 вересня 2008 року між концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «УТ ЗОК «Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_9 (продавець), який діяв на підставі зазначеної вище довіреності від 12 вересня 2007 року, та ПП «Інтертайле» укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 3 508,6 кв. м, розташованих за адресою: вул. Моринецька, 14а, м. Львів, за ціною 2 213 529,20 грн., яка була встановлена на підставі протоколу № 790-н про хід публічних торгів.

На виконання умов договору продавцем передано, а покупцем прийнято у власність зазначене нерухоме майно та оплачено його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями (від 4 липня 2008 року № 186, від 20 березня 2009 року № 47, від 23 березня 2009 року № 48), актом звірки взаємних розрахунків між РМУТМБ «Прайс» та філією «УТ ЗОК «Концерну «Військторгсервіс» від 24 березня 2009 року, актом приймання-передачі нерухомості від 25 березня 2009 року, складеним представниками ПП «Інтертайле» та філією «УТ ЗОК «Концерну «Військторгсервіс».

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За змістом положень ст. ст. 317, 326 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Статтею 75 ГК України визначено особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, згідно з якими відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з ФДМУ. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

Наказом Міністра оборони України від 25 червня 2005 року № 358 створено концерн «Військторгсервіс» у складі госпрозрахункової установи «Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України» та державних підприємств міністерства, зокрема «Управління торгівлі Західного оперативного командування».

Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47 реорганізовано Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено його діяльність як юридичної особи шляхом приєднання до концерну «Військторгсервіс». Визначено концерн правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України. Основні фонди та оборотні кошти, інші цінності управління закріплено за концерном на праві господарського відання як внески до статутного фонду.

Наказом Міністра оборони України від 5 квітня 2007 року № 135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» припинено діяльність цього підприємства та реорганізовано його шляхом приєднання до концерну «Військторгсервіс».

Згідно зі статутом концерну «Військторгсервіс» концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (орган управління майном). Майно концерну перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві господарського відання. Відчуження основних фондів концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу порядок відчуження державного майна визначався Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та Порядком.

За змістом ст. ст. 1, 3, 5, 7 зазначеного Закону управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності. ФДМУ відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Порядком встановлено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління).

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з ФДМУ.

Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна відчуження якого здійснюється лише за погодженням з ФДМУ.

Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається ФДМУ у формі листа.

У разі надання згоди та/або погодження на відчуження майна суб'єкти управління та ФДМУ можуть визначати спосіб та умови проведення продажу.

Встановивши, що відчуження спірного майна відбулося без отримання відповідної згоди органу управління майном - Міністерства оборони України, та за відсутності погодження з ФДМУ, як це передбачено ст. 75 ГК України, Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та Порядком, суди у справі, що розглядається, неправильно застосували норми матеріального права.

Крім того, за змістом положень ст. ст. 244, 248 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Встановивши, що довіреність Міністерства оборони України від 4 жовтня 2004 року, на підставі якої 15 грудня 2004 року надано дозвіл ОСОБА_8 як начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (діяльність якого як юридичної особи припинено наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року) щодо надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна, на час укладення 16 вересня 2008 року спірного договору скасовано та відкликано окремим дорученням Міністерства оборони України від 12 лютого 2005 року, суди дійшли неправильного висновку про те, що ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності, виданої йому 12 вересня 2007 року ОСОБА_8 (від імені концерну «Військторгсервіс»), мав необхідний обсяг повноважень щодо відчуження державного нерухомого майна від імені концерну.

Ураховуючи викладене, відчуження спірного нерухомого майна, що є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог законодавства, чинного на час укладення оспорюваного правочину, зокрема без згоди та/або погодження органу управління майном (Міністерства оборони України) та ФДМУ, за відсутності у представника концерну «Військторгсервіс» необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину.

Крім того, за змістом положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі № 3-18гс13, на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судових рішень, висловлено правову позицію, згідно з якою суд касаційної інстанції безпідставно відмовив прокурору у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки прокурор і позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду в іншій пов'язаній справі перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а отже, сама по собі обізнаність прокурора та ФДМУ про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск позовної давності та необхідність застосування положень ст. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2013_08_11/pravo1/T030435.html?pravo=1> 267 ЦК України. За таких обставин початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли стало відомо про факт відсутності у представника відповідача необхідного обсягу дієздатності на укладення оспорюваних правочинів.

У порушення вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України та вищевикладеної правової позиції Верховного Суду України, у справі, що розглядається, суд не встановив початок перебігу строку позовної давності і, відповідно, неправильно застосував наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 267 цього Кодексу.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-101цс15.

Таким чином, суд допустив неоднакове і неправильне застосування норм матеріального права, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на це, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11123 , 11124 , 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі № 914/2002/13 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 24 липня 2013 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі № 914/2002/13 скасувати.

Справу № 914/2002/13 передати на розгляд до господарського суду Львівської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК України.

Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький